економічні і соціальні умови розміщення бази

економічні і соціальні умови розміщення бази

На практиці для зниження транспортних витрат керуються принципом максимального наближення підприємств до джерел сировини, палива, робочої сили і споживача. Вона є визначальною в процесі формування економічних районів, а її дія виявляється в спеціалізації господарства регіонів та виробництва найдешевшої продукції. Реалізація її дає можливість більш рівномірно розмістити виробництво по областях, тобто вирівнюючи виробництво національного доходу шляхом надання певних пільг інвесторам капіталу, держава може економічно регулювати рпс. Для аналізу наявних територіальних пропорцій визначають частку кожного регіону у виробництві ввп, національного доходу, капітальних витрат, продуктивності суспільної праці. Доцільним є порівняння отриманого в регіоні капіталу і затрат праці та засобів виробництва, що свідчитиме про ефективність господарського розвитку кожного регіону.

Реалізація цієї закономірності дасть змогу мінімізувати витрати в основному виробництві, здешевити витрати на перевезення сировини і готової продукції. Магістральним напрямом комплексного рпс є формування територіально – виробничих комплексів, які складаються в органічно пов’язаних між собою підприємств, що дає змогу зекономити до 20% капіталовкладень, 20% комунікацій, 10% території. Сьогодні в україні пріоритетними принципами є ті, що забезпечують соціальний розвиток суспільства, підвищення рівня життя населення, енергетичну, продовольчу, екологічну безпеку держави.

Прискорення науково – технічного прогресу послаблює дію природних і демографічних факторів, а впровадження енерго - , ресурсо - і трудозберігаючих технологій забезпечує підвищення продуктивності праці й охорону навколишнього середовища. Актуальною проблемою в україні є формування інвестиційної привабливості регіонів і передусім нормативно – правової бази для залучення капіталів у економіку депресивних регіонів. Географічне розташування центральної і західної європи та близького сходу, наявність транспортних комунікацій міжнародного значення посилюють роль нашої держави в міжнародному поділі праці. Створення всебічно розвинутого високопродуктивного сільського господарства вимагає відповідного рівня розвитку матеріально - технічної бази аграрних підприємств. На сучасному етапі матеріально - технічна база сільського господарства представлена великим машинним виробництвом, яке базується на широкому використанні досягнень науково - технічного прогресу.

• земля як головний засіб сільськогосподарського виробництва; • трактори, мотори комбайнів, автомобілі, стаціонарні двигуни, електросилові установки і робоча худоба. Силові машини безпосередньо не впливають на предмети праці, але їх роль у розвитку продуктивних сил сільського господарства надзвичайно велика; • сільськогосподарські машини і знаряддя, обладнання тваринницьких ферм і машини для приготування кормів, інші робочі машини, які застосовуються в сільськогосподарському виробництві, електромережі, водопроводи.

Робочі машини є основою виконання всіх робіт у рослинництві і тваринництві, а також у галузях первинної переробки сільськогосподарської продукції; • виробничі приміщення та споруди, транспортні засоби і дороги; • продуктивна худоба і птиця; • корми, насіння, органічні і мінеральні добрива, засоби хімізації рослинництва і тваринництва, а також інші засоби виробництва в аграрних підприємствах. Матеріально - технічна база сільського господарства має речові і структурні особливості, зумовлені відмінностями в технології сільськогосподарського виробництва, різним поєднанням природних і технічних факторів. На сучасному етапі основною проблемою, від розв язання якої залежить дальший розвиток сільськогосподарського виробництва, є підвищення родючості земельних угідь. Лише за цих умов можна забезпечити ефективне використання всіх інших засобів виробництва, зокрема машин і обладнання, виробничих приміщень і споруд, продуктивної худоби і кормів, насіння і добрив. Матеріально - технічна база сільського господарства значно залежить від природних умов і характеризується зональними особливостями сільськогосподарського виробництва. В різних зонах з неоднаковими ґрунтово - кліматичними умовами застосовуються різні системи машин, які найбільш повно враховують регіональні відмінності і відповідають конкретним умовам виробництва. У зв язку з цим значна кількість сільськогосподарських машин і знарядь використовується протягом нетривалого періоду, створюються відповідні запаси насіння, кормів та інших засобів. Невід ємною складовою частиною матеріально - технічної бази сільського господарства є живі організми – продуктивна і робоча худоба, молодняк тварин, птиця, багаторічні насадження тощо. Складовою частиною матеріально - технічної бази є засоби виробництва, які створюються безпосередньо в сільському господарстві (продуктивна худоба, корми, насіння, органічні добрива). Навіть за високого рівня оснащеності аграрних підприємств засобами промислового виробництва, але нестачі або низькій якості засобів виробництва, відтворюваних у сільському господарстві, продуктивність рослинництва і тваринництва знижуватиметься. Тому створення матеріально - технічної бази, необхідної для широкого впровадження інтенсивних технологій в аграрних підприємствах, вимагає не тільки дальшого розвитку промисловості, а й впровадження у виробництво досягнень агробіологічної науки.

Визначальний фактор удосконалення матеріально - технічної бази аграрних підприємств – науково - технічний прогрес, який здійснюється безперервно і є необхідною умовою економічного і соціального розвитку.

В україні є всі об’єктивні передумови для створення високорозвиненої індустрії продуктів харчування, спроможної задовольнити внутрішні потреби в продовольстві та забезпечити значні валютні надходження від його реалізації на світовому ринку.

Формування соціально орієнтовної економіки вимагає вирішення стратегічного завдання створення в україні потужної харчової індустрії і, м’ясомолочної промисловості зокрема, для забезпечення нормальної життєдіяльності її населення, відновлення і збереження його здоров’я, розвитку експорту вітчизняної продукції. Необхідно зорієнтувати цю галузь на одержання кінцевого результату діяльності всього агропромислового комплексу (апк), що забезпечить істотне підвищення його ефективності, а також стане надійним джерелом поповнення державного бюджету і значних валютних надходжень. В опрацювання теоретико - методологічних проблем розвитку виробництва м’ясо - молочної продукції в умовах переходу до ринкової економіки значний внесок здійснили.

У сша, канаді, які володіють величезними ресурсами, харчова промисловість розвивається на власній сировині; тільки незначна кількість підприємств використовує імпортну сировину.

Ці країни мають великі спеціалізовані сільськогосподарські райони, завдяки яким вони постачають на світовий ринок первинну сільськогосподарську продукцію. В інших країнах є тільки первинні стадії переробки, часто — не промислової, а ручної, завершальні стадії розташовуються у північній америці, західній європі, японії. У складі харчової промисловості — понад 20 галузей, найважливішими з яких є цукрова, м ясна, млинарська, маслосироробна, виноробна, маслобійна, консервна, рибна, соєва. Так, при середньому світовому виробництві на душу населення 33, 2 кг, на країни європи доводиться 83, 5 кг, на китай 29, 4 кг, на данію 326, 9 кг, бельгію 144, 2 кг, на україну 50 кг. Так по експорту яловичини і телятини лідерами є австралія і нова зеландія, яким належить більше 25% світового експорту, а також бразилії, аргентини, уругваю, країн єс і сша. Підприємства м ясної промисловості переробляють тваринну сировину на харчові продукти, м ясо, ковбаси, м ясні консерви, концентрати та інші види продукції. Отже, проблема збільшення виробництва м яса і м ясопродуктів, підвищення поживної цінності і поліпшення їх цінності стає однією з найважливіших у справі розвитку харчової промисловості. Основна продукція молочної промисловості - масло, сир, молочні консерви, сухе молоко, вироби з незбираного молока, сухе, жирне і знежирене молоко та інші види продукції. Наприклад, у києві працює три великі молокозаводи, є вони у харкові, одесі, дніпропетровську, донецьку, чернігові, львові, черкасах, запоріжжі та інших містах. Найбільші такі підприємства в бердянську (запорізька область), жашкові і тальному (черкаська область), рітках, козельці, і бахмачі (чернігівська область), первомайську (миколаївська область), смілі (чркаська область), кременчуці (полтавська область). Серед основних тенденцій вітчизняного ринку молочних продуктів сьогодні можна виділити тривалу реструктуризацію й концентрацію власності, розширення сфери впливу великих гравців, розвиток регіональних ринків, технічну модернізацію виробництва, впровадження нових технологій, появу інноваційних продуктів. Молочна промисловість поступово йде від випуску нефасованої продукції, багато виробників прагнуть відійти від класичного продукту убік продуктів з більшим вмістом біологічних добавок. Загалом, упродовж останніх років спостерігається зростання обсягу виробництва майже у всіх сегментах молочної галузі, а темпи зростання виробництва окремих молокопродуктів у 2007 р. Структурно - динамічний аналіз розвитку харчової промисловості свідчить, що по мірі наростання потреб у промислових товарах і нарощування виробництва сільськогосподарської продукції будувалися нові підприємства і нарощування виробничих потужностей існуючих. Щороку можна чути про те, що сполучені штати розгортають черговий експортний наступ, але щоразу наприкінці року з’ясовується, що оголошений наступ не відбувся. Можна виділити ряд країн із традиційно низьким споживанням молока; навіть за умови успішного їх розвитку споживання молока там перебуватиме на досить низькому рівні. В інших країнах — до них належать україна і росія — споживання молока традиційно доволі високе, проте в останні роки із загальноекономічних причин воно скоротилося. Водночас у східній європі, латинській америці, азії й африці вбачається перспективним збільшення виробництва молока, оскільки в цих регіонах на молоко і молочні продукти є незадоволений попит. Як видно з цих цифр, на зовнішній ринок надходить лише невеличка частина виробленої продукції, і цим молочний ринок різниться з ринками інших аграрних товарів. Для того, щоб збільшити збут продукції найбільших виробників молока, у рамках сот нині ведуться переговори, спрямовані на полегшення доступу розвинутих країн на ринки країн менш розвинутих. Ще в 50–60 - і роки, коли європейський союз лише створювався, ідея підтримки сільгоспвиробників полягала в тому, щоб запропонувати їм ціну, яка перевищує ціну світового ринку.

Щоб врегулювати ці проблеми, у єс було вирішено запровадити систему інтервенцій, тобто обсяги продукції, що перевищують розмір внутрішнього споживання, держава повинна була скуповувати.

Проте в європі споживач витрачає на продукти харчування 15% свого прибутку, в україні ж — 60%, і значні бюджетні витрати на підтримку окремо взятої галузі можуть призвести до соціальної дестабілізації. Воно забезпечує населення найбільш цінними продуктами харчування (м ясо, молоко, яйця), промисловість - сировиною (шкіри, хутро, вовна, пух, перо), а рослинництво - органічними добривами.

Різні галузі і підгалузі виконують свої специфічні функції в задоволенні потреб населення, в продуктах харчування, у предметах першої необхідності (одязі і взутті), в забезпеченні промисловості сировиною. Вівчарство має значно меншу питому вагу в тваринництві, ніж скотарство і свинарство, всього лиш 6%, але воно є джерелом таких цінних продуктів як м ясо і молоко і сировини для промисловості (вовна, хутрові і шубові овчини, шлунки і шкури). Залежно від якості і призначення продукції розрізняють тонкорунне, напівтонкорунне, напівгрубововняне, смушкове, м ясо - сальне і м ясо - вовняне вівчарство. Економічне призначення тваринництва забезпечувати населення високоякісними, калорійними, дієтичними і вітамінізованими продуктами харчування, а промисловість - сировиною. Екологічне значення полягає в забезпеченні землеробства органічними добривами, внесення у ґрунт яких повертає в природу значну кількість органічної маси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу, розвитку мікрофлори, інтенсифікації ґрунтотворного процесу і кругообігу речовин в породі. На жаль, протягом останнього періоду в україні відбувається катастрофічне зменшення поголів я продуктивної худоби і досить великий занепад тваринництва. Постійне зростання цін на промислові засоби виробництва (комбайни, сільськогосподарські машини і обладнання для тваринницьких ферм) і предмети праці (комбікорми і мікробіологічні добавки, мінеральні добрива і хімічні меліоранти, пальне, мастильні та інші матеріали), збільшення матеріальних затрат на виробництво продукції і зростання її собівартості зумовило значне зниження рентабельності тваринницької продукції. Фактично виробництво всіх її видів стало збитковим для господарств, що стало основною причиною зменшення їх виробництва і реалізації на внутрішньому ринку.

Формування м’ясомолочної промисловості і особливості її територіальної організації залежать від сукупної дії природно і суспільно - географічних факторів. Рівень господарського освоєння території, науково - технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Важливою галуззю сільського господарства, яке сприяє розвитку м’ясомолочної промисловості україни є тваринництво, скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ — полонин. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб м’ясомолочної промисловості україни в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки, озера і водойми) і підземного стоку.

Важливою умовою створення розвиненого природно - ресурсного потенціалу м’ясомолочної промисловості є дотримання при його використанні наступних принципів. єдності використання і охорони природних ресурсів; комплексності використання природно - ресурсного потенціалу; оптимальність норм природокористування, дотримання балансу між використанням і відтворенням природних ресурсів; збільшення обороту природних ресурсів, що використовуються; зниження природомісткості готової продукції. Необхідним кроком до реалізації цих принципів є усвідомлення негативних наслідків господарської діяльності підприємств сільського господарства і харчової промисловості відносно природного ресурсного потенціалу, особливо земельних і водних ресурсів, екстенсивного характеру їх використання. Передбачалося створення чималої кількості нових підприємств, зокрема у цукровій промисловості планом першої п’ятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств. Так, у 1980 році середньорічний надій молока від 1 корови становив 2272 кг, що є всього на 82 кг (або на 3, 7%) більшим, ніж у 1970 році, і на 75 кг меншим, ніж було вже в 1975 році. Соціально - демографічні передумови (виробник, споживач) м’ясомолочна промисловість — одна з найбільших розвинених і типових для центрально українського району галузей. У зв’язку з тим, що в україні сільське господарство поступається промисловості як за щільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в країні переважає промислово - сільськогосподарський тип освоєння території. Від територіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізниць і автомобільних доріг залежать особливості територіальної організації м’ясомолочної промисловості, регулярність зв’язків між її основними ланками.

Спеціалізовані транспортні засоби (автоцистерни, спеціалізовані автомашини, рефрижератори тощо) перевозять вантажі, залізничний транспорт займає провідне місце у здійсненні зовнішніх зв’язків м’ясомолочної промисловості. Одним з головних чинників, що впливають на формування і територіальну організацію м’ясомолочної промисловості і споживання її кінцевої продукції є характер розселення, густота сільського населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Поняття урбанізації тісно пов’язане з системами розселення населення – територіально цілісними і функціонально взаємопов’язаними сукупностями поселень. Два основних типи поселень – міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення. Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у годинах) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1, 5 години.

Сільські поселення, що входять в систему, також ранжируються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо). Потреби населення в продукції м’ясомолочної промисловості визначаються науково обґрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. На певному етапі розрощування підприємство припиняє давати ефект, собівартість продукції – порівняно зі зростанням витрат на будівництво підприємств – знижується повільно, а фондовіддача падає. Наприклад, консервні й молочні заводи не можуть бути занадто великими, бо довелося б здалеку звозити до них сировину, а це призводило б до її псування. Спеціалізація підприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньореґіональних і локальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови для виробництва цієї продукції. Якщо ефективність спеціалізованого виробництва досить висока, то це означає, що підприємство перебуває у фокусі збігу сприятливих факторів для даного виробництва. Територіальною спеціалізацією називається орієнтація реґіону на виробництво товарів і послуг для позарайонного споживання у загальній системі територіального поділу праці. Чим розвиненіша економіка країни, чим глибший поділ праці, тим чіткіше визначається реґіональна економічна структура й тим більше можна виокремити економічно цілісних територіальних комплексів. У масштабах країни – аналізуючи ефективність реґіональної спеціалізації – треба враховувати транспортний фактор, особливо якщо територія країни достатньо велика. М’ясопродуктовий комплекс – це система спеціалізованих галузей, пов’язаних з кормо виробництвом, виробництвом м’яса, його промисловою переробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальною інфраструктурою, що обслуговує ці галузі. Скотарство в усіх природно – кліматичних зонах україни є провідною галуззю, але залежно від природно - економічних умов характеризується певними територіальними відмінностями у виробничій спеціалізації. На поліссі та в лісостепу розвивається молочно0м”сне і м’ясо - молочне скотарство; у степу переважає м’ясне і м’ясо - молочне; у приміських зонах, особливо великих міст, - молочно - м’ясне.

Свинарство набуло переважного розвитку в регіонах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Птахівництво – це система взаємопов’язаних спеціалізованих підприємств і виробництв, зайнятих вирощуванням, переробкою, транспортуванням птиці, виробництвом кормів. Вівчарство – найменш інтенсивна галузь тваринництва, що розвивається переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. Основним типом таких підприємств є м’ясокомбінат, де поєднується забій худоби, і первинна і вторинна переробка, виробництво м’яса і м’ясопродуктів, м’ясних напівфабрикатів і консервів, жирів, тваринних кормів, медичних препаратів, тощо. Новгород - сіверський, дубнівський (рівенська область), городенківський (івано – франківська область), старосамбірський (львівська область), дніпрорудненський (запорізька область); заводи з виробництва сухого знежиреного молока старокостянтинівський (хмельницька область), веселинівський(миколаївська область), бобровицький (чернігівська область), гуринський (сумська область), маловиськівський; молочних консервів. Тальнівський (черкаська область), смілянський (черкаська область), первомайський(миколаївська область), гніванський (вінницька область), лубенський (полтавська область). Великі підприємства з виробництва продукції з незбираного молока споруджено переважно у великих містах і промислових центах – дніпропетровську, києві, донецьку, харкові, макіївці, одесі, львові, маріуполі. Але криза в аграрній промисловості і не обминула молокопродуктового комплексу, тому його виробництво зменшилось в цей період, але ми вже помічаємо подальший ріст його виробництва. Для кожної галузі м’ясомолочної промисловості повинна бути розроблена комплексна програма його виходу із кризової ситуації в залежності від стану її економіки, значення для продовольчого забезпечення населення, кількості необхідних дотацій, ефективності капітальних вкладень, зоо - інженерно - ветеринарних і агортехнічинх заходів, та природно - екологічних умов. Розвиток скотарства має базуватися на основі інтенсифікації, спеціалізації, удосконалення його ведення, поліпшення селекційно - племінної роботи, створення зоо - інженерно - ветеринарної служби, організації агросервісного обслуговування господарств, відновлення поголів я великої рогатої худоби, поліпшення її породного складу і племінних якостей, поглиблення спеціалізації господарств на виробництві яловичини і молока, поліпшення системи утримання і годівлі тварин. Переорієнтація польового кормовиробництва на збільшення зернофуражних і зернобобових культур, багаторічних і однорічних трав, корінне поліпшення лук, збагачення раціонів годівлі тварин концентрованими і високобілковими кормами дозволить в перспективі вивести скотарство із занепаду і збільшити виробництво молока і яловичини.

Так, на поліссі наявність великої кількості природних кормових угідь (лук і пасовищ), висока врожайність зернобобових культур (кормового люпину, кормових бобів, вики, гороху), багаторічних трав дозволяє формувати структуру кормовиробництва і раціональної годівлі тварин, які найбільше відповідають умовам вирощування м ясного і м ясо - молочного скотарства. Такому напряму відповідають структура і напрям спеціалізації кормовиробництва, висока врожайність зернофуражних, зернобобових і кормових культур, багаторічних трав, наявність значної кількості лук і пасовищ і можливості їх корінного поліпшення. Застосування висококонцентрованої годівлі тварин, збалансування раціонів за перетравним протеїном і всіма мікроелементами дозволить значно підвищити м ясну і молочну продуктивність великої рогатої худоби.

В зоні степу на основі розширення посівної площі зернофуражних і зернобобових культур та багаторічних трав (люцерни і конюшини), розширення площі зрошувальних пасовищ, використання зрошуваних земель для розвитку кормовиробництва сприятиме збільшенню поголів я великої рогатої худоби і підвищенню його продуктивності. За умови переведення господарства на індустріальну, високоінтенсивну і спеціалізовану основу, переорієнтації кормовиробництва на вирощування концентрованих і високобілкових кормових культур, застосування науково обґрунтованих норм годівлі тварин господарства україни здатні будуть утримувати щорічно не менше 30 млн. При високоінтенсивній концентрації відгодівлі тварин середньодобовий їх приріст молодняка на відгодівлі може становити 800 - 1000 г, а надій від однієї корови - 4, 5 - 5, 0 тис. Так, наприклад, у канаді надій молока на одну корову становить 6852 кг, у великобританії - 6157 кг, данії - 6565 кг, нідерландах - 6852 кг, сша - 8043 кг, фінляндії - 6435 кг. Отже, за умови індустріалізації, інтенсифікації і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, розробки і впровадження науково обґрунтованої системи ведення скотарства і кормовиробництва, годівля тварин за науково обґрунтованими методами можуть забезпечити значне збільшення в україні і м яса яловичини і свинини і повністю забезпечити власне населення цим важливим продуктом харчування. Відновлення і дальше збільшення поголів я свиней, переведення його на індустріальну і високоінтенсивну спеціалізовану основу, організація свиновідгодівельних комплексів, поглиблення спеціалізації господарств на виробництві свинини, переорієнтація частини комбікормових заводів на виробництво спеціальних кормів для відгодівлі свиней, збільшення концентрованих кормів безпосередньо в господарствах, застосування концентрованого типу годівлі свиней дозволить значно збільшити виробництво свинини в україні. На півдні україни на основі збільшення виробництва концентрованих кормів можна розвивати м ясо - сальне і сальне свинарство, в зоні лісостепу і полісся - м ясне і беконне.

Автономна республіка крим, одеська, миколаївська, запорізька, херсонська, луганська і донецька області мають сприятливі умови для розвитку тонкорунного, а гірські райони карпат - грубововного і кожушного вівчарства. Великі птахофабрики, птахокомбінати та інші спеціалізовані підприємства в умовах індустріалізації і інтенсифікації, спеціалізації і концентрації виробництва створюють умови для організації птахівничих комплексів, об єднань, птахокомбінатів і птахофабрик різних напрямків спеціалізації. Одним із таких об єднань було київське об єднання виробництву курячих яєць, до складу якого входили репродукторний птахорадгосп „рухівський”, де виробляли яйця для інкубації та виводили добових курчат, семитолківська птахофабрика, яка спеціалізувалася на вирощуванні решітних курчат, три птахофабрики по виробництву дієтичних яєць (київська, богданівська і гаврилівська). У тодішній кримській області на основі агропромислової інтеграції, вертикальної і горизонтальної кооперації функціонувало науково - виробниче об єднання, до складу якого входили відділення українського науково - дослідного інституту птахівництва з дослідним радгоспом птахо завод „кримський”, племптахорадгоспи - репродуктори, інкубаторно - птахівничі станції колгоспів і радгоспів, бройлерні фабрики колгоспів і радгоспів з вирощування птиці від добового віку до забою. Навколо великих міст і промислових центрів, у зонах і районах зернового господарствах доцільно створити великі спеціалізовані підприємства, птахокомбінати і птахофабрики для повного забезпечення населення в таких цінних продуктах харчування як м ясо птиці та яйця. Це, передусім, потреби населення та окремих галузей господарського комплексу у сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, наявність транспортних шляхів. Під впливом цих факторів в україні сформувалися три сільськогосподарські зони, серед яких можна виокремити зону молочно - м’ясного скотарства та свинарства яка займає частину полісся та північно - східний економічний регіон. Для неї характерний низовинний рельєф, помірно континентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, а також лісова й лучна рослинність на дерново - підзолистих, інколи заболочених грунтах. Підприємства, які спеціалізуються на випуску фасованого молока, сметани, вершків розміщуються переважно у містах, а виробництво масла, сиру, консервованого молока має сировинну орієнтацію. На внутрішньому ринку продовольча продукція майже не поступається за якістю іноземним аналогам, проте на зовнішніх ринках її конкурентно спроможність невелика. Звичайно, для цього потрібна і фінансова підтримка з боку держави, але вклавши деяку суму грошей у її розвиток, принесе непогану віддачу в бюджет держави.

існує окрема наука – економіка сільського господарства, яка при детальному дослідженні дії економічних законів у сільськогосподарському виробництві дає змогу економно і розумно використовувати сільськогосподарські ресурси в інтересах суспільства. Відносини між державою і сільським господарством з планування закупівель продукції, організації матеріально - технічного забезпечення, ціноутворення, фінансування і кредитування, форм переходу сільськогосподарських підприємств до ринкових відносин і їх участі у створенні централізованого чистого доходу; відносини між сільським господарством та іншими галузями агропромислового комплексу з організації постачання і ремонту техніки і обладнання, меліорації земель, агрохімічного обслуговування, транспортування, зберігання, переробки та реалізації продукції; відносини між сільськогосподарськими підприємствами в умовах міжгосподарської кооперації з організації спільного виробництва і участі в його створенні, товарного обміну, розподілу прибутку і здійснення соціальних заходів; відносини між сільськогосподарськими підприємствами та їх внутрішньогосподарськими підрозділами з організації виробництва і форм матеріально - технічного забезпечення, колективної оренди, з питань участі колективів працівників у створенні доходів господарства, їх розподілу і використання; відносини між сільськогосподарськими підприємствами та їх працівниками з організації виробництва, з питань створення безпечних умов і відповідної оплати праці, впровадження оренди і надання соціальних послуг. Сукупність цих та інших виробничих відносин становить економічну структуру сільськогосподарського виробництва і є формою розвитку його продуктивних сил. Якщо виробничі відносини відповідають характеру і рівню розвитку продуктивних сил, вони стимулюють науково - технічний прогрес і підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Обґрунтування заходів щодо підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема поліпшення використання землі, засобів виробництва і трудових ресурсів; обґрунтування шляхів інтенсивного і екологічно безпечного розвитку сільського господарства; визначення ефективності впроваджуваних у виробництво нових машин і їх систем, агротехнічних, зооінженерних і ветеринарних заходів; розв’язання проблем подальшого розвитку спеціалізації і концентрації виробництва та переведення його на індустріальну основу; економічне обґрунтування раціональних форм міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції в умовах переходу до ринкових відносин; удосконалення товарно - грошових відносин та обґрунтування шляхів і форм переходу до ринкових відносин. Розвиток сільського господарства кожного з регіонів країни передбачає правильне поєднання галузей, які мають загальнонародне значення, і тих, що забезпечують місцеві потреби в сільськогосподарській продукції. Сільське господарство розвивається на основі різних форм власності і видів господарювання – колгоспи (нині – товариства з обмеженою відповідальністю), держгоспи, міжгосподарські підприємства, агрокомбінати, агрофірми, орендні колективи і орендарі, фермерські господарства і їх кооперативи, особисті (приватні) підсобні господарства. Рівень господарювання і характер економічної відокремленості цих господарств визначають специфічні особливості їх взаємовідносин з державою і певні відмінності у способах використання механізму дії економічних законів. Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно пов’язаний і незмінно переплітається з природним процесом, оскільки розвиток в відтворення рослин і тварин відбуваються за біологічними законами.

Для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва потрібно враховувати дію не лише економічних законів, а й законів природи, зокрема біологічні особливості відтворення рослин і тварин у різних зонах країни.

Отже, період виробництва включає час безпосередньої дії праці людини, а також час, коли він здійснюється на основі росту і розвитку живих організмів і не потребує трудових затрат. Сезонний характер сільськогосподарського виробництва зумовлює нерівномірність використання робочої сили, машин і знарядь, одержання продукції та надходження коштів від її реалізації. Сільськогосподарське виробництво просторово розосереджене, що спричинює великі обсяги внутрішньогосподарських перевезень вантажів (зерна, кормів, добрив, пального тощо), а також витрат енергетичних ресурсів і засобів виробництва. Тому збільшення обсягів сільськогосподарської продукції залежить не лише від ефективності промислових засобів виробництва, а й від продуктивності засобів, відтворених у галузі. Оскільки сільськогосподарська продукція не може бути повністю товарною, господарствам необхідно мати спеціалізовані приміщення і сховища для зберігання виробничих запасів. У зв’язку з цим зберігаються відмінності між промисловою і сільськогосподарською працею, а індустріальний розвиток сільського господарства ніколи не матиме всіх тих рис, які властиві промисловості. Особливості сільського господарства як галузі народного господарства визначають структуру виробництва, рівень забезпеченості й використання техніки, склад робочої сили, характер поділу праці та форми її організації, зумовлюють нерівномірність надходження коштів від реалізації продукції тощо. Продуктивність праці у сільському господарстві тісно пов’язана з природними умовами і, залежно від продуктивності останніх, одна й та сама кількість праці може бути представлені більшою або меншою кількістю вироблених продуктів. Збільшення виробництва продукції на основі інтенсифікації сільського господарства не повинно супроводжуватися нераціональним використанням земельних угідь і погіршенням навколишнього середовища. Урахування цього фактора вимагає наближення виробництва мало транспортабельних продуктів сільського господарства і таких, які швидко псуються, до місць їх споживання. При цьому запобігають непродуктивним затратам праці, пов’язаним із втратами сільськогосподарської продукції і нераціональними витратами на її перевезення. Виробництво мало транспортабельної продукції розміщується навколо великих міст у різних природно - кліматичних зонах і забезпечує високий рівень економічної ефективності сільського господарства. Сільське господарство і переробна промисловість як основні складові агропромислового комплексу покликані спільно забезпечувати потреби населення в харчових та інших продуктах. До джерел сільськогосподарської сировини наближають заводи цукрові, крохмале - патокові, овочеконсервні, виноробні, з первинної обробки льону - довгунця і конопель, підприємства м ясо - молочної промисловості, а також елеватори для обробки і зберігання зерна, овоче - та фруктосховища, холодильники та ін. Наближення переробних підприємств агропромислового комплексу до джерел сільськогосподарської сировини запобігає значним втратам готової продукції, сприяє інтенсивному розвитку відповідних галузей сільського господарства та їх раціональному розміщенню. Наявність достатньої кількості зерна і зростання обсягів його виробництва дають змогу збільшити виробництво винограду, технічних, плодових та інших цінних культур у найбільш сприятливих за природними умовами регіонах україни за рахунок скорочення посівів зернових культур. Полісся – займає близько 20% площі україни і вирізняється порівняно низьким ступенем розвитку сільського господарства, освоєністю земельного фонду, але високою питомою вагою природних кормових угідь. Враховуючи високу освоєність (76%) та розораність (65, 9%), значну частину земель складають сінокоси, ліси та кущі, болота, яри та зсуви, що розділяють орні масиви.

Для забезпечення населення мало транспортабельною сільськогосподарською продукцією навколо великих міст і промислових центрів розміщується виробництво ранніх і парниково - тепличних овочів, картоплі, молока і дієтичних яєць. В результаті виробництва технічних культур одержують цінну сировину для легкої, харчової та інших галузей промисловості, які виробляють предмети народного споживання. Зниження трудомісткості виробництва продукції льонарства можна досягти на основі підвищення його продуктивності і рівня механізації виробничих процесів, а також за рахунок впровадження індустріальних технологій вирощування льону - довгунця і виготовлення трести.

Розвиток матеріально - технічної бази виробництва льону - довгунця дає змогу значно підвищити його врожайність, поліпшити якість продукції і зменшити її трудомісткість. Підвищенню продуктивності і ефективності льонарства сприяє впровадження високоврожайних сортів льону, стійких до вилягання, обсипання насіння і ураження грибковими хворобами, з кращою якістю волокна, придатних до механізованого збирання врожаю. В умовах високого рівня агротехніки вирощування льону - довгунця ефективність льонарства залежить, зокрема, від застосування гербіцидів у період догляду за посівами.

Основою підвищення ефективності льонарства є впровадження комплексної механізації вирощування льону - довгунця, збирання врожаю, промислових способів виготовлення і переробки трести.

Збирання льону - довгунця комбайном з розстелянням соломки на полі і реалізація продукції трестою дають змогу зменшити затрати праці на 1 га посіву до 170 люд. Тому переробку льонотрести на волокно економічно вигідно здійснювати на льонозаводах, що застосовують сучасну технологію і високопродуктивну систему машин. Впровадження комплексної механізації дає змогу також виконувати всі роботи в кращі агротехнічні строки, що збільшує вихід продукції і підвищує її якість. Так, при збиранні льону в оптимальні строки і розстелянні його в серпні потрібно менше часу на виготовлення трести, ніж при розстелянні у вересні, а вихід довгого волокна з 1 т льоносоломки збільшується на 20 - 40 кг. Для підвищення економічної ефективності льонарства важливе значення має впровадження прогресивної технології на основі використання сучасної системи машин. Порівняно із звичайною технологією затрати праці зменшуються в 4 - 5 разів, що значно знижує трудомісткість продукції і сприяє підвищенню її рентабельності. Зростання економічної ефективності льонарства можливе на основі подальшого розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, що створює відповідні умови для раціонального використання техніки і широкого впровадження в галузі досягнень науково - технічного прогресу та передового досвіду.

Порівняно з господарствами, де частка цих посівів менша, вихід волокна з 1 га посіву вищий тут більш ніж удвічі, а трудомісткість виробництва трести менша на 38, 4%. Одним із факторів підвищення ефективності льонарства є розвиток агропромислової інтеграції, що передбачає більш тісні зв’язки та кооперацію спеціалізованих господарств і льонозаводів, а також організацію агропромислових підприємств і об’єднань. При цьому найбільшого ефекту досягають в агропромислових об’єднаннях, що здійснюють виробництво льону - довгунця і його переробку на волокно на основі прогресивних технологій, а також займаються вирощуванням насіння районованих сортів льону.

Сама наявність певних умов і ресурсів у багатьох випадках стає найпотужнішим стимулом економічного розвитку території, відкриття значних запасів природних ресурсів і їх активна розробка можуть докорінно змінити територіальну структуру галузі і роль регіону в народному господарстві країни.

На райони видобутку природних ресурсів орієнтуються насамперед галузі добувної промисловості, а також кольорова металургія, лісова, харчова промисловість, що враховується при їх розміщенні. Сповільнення природний приріст населення, підвищення рівня вимог до трудових ресурсів, їх освітнього рівня, професійної підготовки в епоху науково - технічної революції (нтр) роблять людська праця все більш цінним. Все більшою мірою новітні галузі промисловості тяжіють до найбільших міст і агломерацій, тобто районам зосередження кваліфікованих трудових ресурсів, що склалися центрам науки і техніки.

З іншого боку, у зв язку з завданнями освоєння багатих природних ресурсів східних районів нашої країни здійснюється залучення населення з густонаселених районів. Наприклад, в кемеровській області, що має традиційно в основі господарства вугільну промисловість, металургію і важке машинобудування, розміщують підприємства легкої промисловості, щоб використовувати надлишкові ресурси жіночого. В іванівській області, в містах з домінуванням текстильної промисловості, розміщують машинобудівні підприємства, що використовують переважно чоловічий працю. В електроенергетиці раніше панував споживчий фактор, а тепер у міру розширення кордонів передачі електроенергії зростає роль паливно - енергетичного фактора. • спеціалізація - форма суспільного поділу праці між підприємствами на різних стадіях виробничого процесу; • концентрація - зростання числа великих підприємств і зосередження на них все більшої частини коштів виробництва, працівників (володіють більш високим рівнем техніки, технології, продуктивністю праці, дають зниження витрат виробництва); • комбінування - форма концентрації виробництва, заснована на з єднанні різних виробництв на одному підприємстві (при цьому продукти одного з підприємств служать сировиною для іншого); • кооперування - форма тривалих раціональних виробничих зв язків, які виникають в результаті суспільного розподілу.

Праці і встановлюються між спеціалізованими підприємствами в процесі виробництва продукції (відзначимо, що в розміщенні автомобільної промисловості цей фактор робить провідне значення). Аналіз особливостей вирішення економічних проблем стійкого розвитку і екологізації агропромислового виробництва в контексті забезпечення якості продукції в умовах перехідної економіки україни.

Державна політика в сфері екологізації народного господарства повинна бути спрямована на вирішення найбільш значних природоохоронних проблем, що мають суттєвий вплив на процес сталого економічного розвитку.

Одним з найважливіших і найскладніших стратегічних завдань в цьому плані є перехід агропромислового комплексу країни на шлях екологобезпечного розвитку.

Реформування економічних відносин, що відбувається, не в повній мірі торкається природокористування і охорони навколишнього середовища в аграрному секторі. Постійне списання боргів сільськогосподарських та агропромислових підприємств, їх відокремленість від загальної системи платежів за забруднення навколишнього середовища призводить до утилітарного ставлення до природних ресурсів і погіршує асиміляційні властивості природного середовища. Завдяки роботам цих вчених створені основні теоретично - методологічні принципи раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища, в тому числі і в агропромисловому комплексі. Критичний стан з продовольчим забезпеченням внутрішнього національного ринку, де обсяги виробництва сільськогосподарської продукції ще в недалекому минулому складали більше 30% ввп, в державі, яка має найкращі в світі орні землі, свідчить про суттєві негаразди в економіці. При цьому, безумовно, становлення україни як цивілізованої, правової і розвинутої держави буде залежати, перш за все, від здатності країни забезпечити населення достатньою кількістю високоякісних продуктів харчування. Підводячи зазначену проблему до ряду найважливіших стратегічних завдань, не можна забувати, що в україні, з урахуванням її географічних, історичних, політичних, демографічних особливостей, апк був, є і буде основою економіки, найважливішою експортною галуззю, основою матеріального добробуту населення. Разом з тим, незважена інтенсифікація агропромислового виробництва породжує ряд нових проблем, що потребують науково - теоретичного дослідження, методичного опрацювання і формування практичних рішень щодо усунення недоліків. Ми вважаємо, що вирішення зазначених проблем апк в сучасних умовах можливе лише шляхом удосконалення економічного інструментарію і формування регіональної системи економічного стимулювання агропромислового виробництва з урахуванням екологічних витрат. Вибір оптимальної стратегії розвитку апк має здійснюватися на основі урахування всіх витрат на отримання продуктів харчування, які мають певні якості і. Головна робоча гіпотеза досліджена автором виходить з того, що подальший розвиток апк нерозривно пов язаний з проблемами його екологізації, підвищенням якості продуктів харчування і створенням відповідних організаційно - екологічних, технологічних, правових і управлінських передумов для вирішення цієї проблеми.

Проведення досліджень є складовою частиною науково - дослідних робіт, які виконуються в сумському державному аграрному університеті в рамках держбюджетних тем. Частина дисертаційних досліджень є складовою таких програм наукової ради нан україни, як “розробка наукових основ сталого розвитку в україні”, “ основні напрямки державної політики в сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів і ядерної безпеки”. Мета роботи полягає в обґрунтуванні і поглибленні теоретико - методологічних положень щодо врегулювання взаємодії суспільного виробництва з навколишнім середовищем в сфері агропромислового виробництва з урахуванням економічних процесів перехідного періоду шляхом організації регіональної системи його економічного стимулювання. дослідити наукову рефлексію на антропогенні зміни в навколишньому середовищі в сфері агропромислового виробництва, сформулювати проблеми екологізації агропромислового виробництва; - теоретично обґрунтувати роль екологічного фактору та визначити його місце в загальній системі економічних відносин при виробництві екологічно чистих товарів агропромислового профілю; - розвинути теоретико - методологічні основи і дати обґрунтування тенденціям, принципам і системі критеріальних показників екологізації процесів виробництва товарів агропромислового сектору; - удосконалити об єктно - предметний підхід при вирішенні проблем сталого розвитку на основі схеми формування еколого - економічних виробничих систем; - сформувати моделі сталого розвитку агропромислового виробництва і запропонувати методи оцінки витрат на досягнення екологічних цілей; наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що розроблені теоретико - методологічні засади вирішення проблеми екологізації розвитку агропромислового комплексу у взаємозв язку з теорією і практикою здійснення трансформаційних ринкових перетворень. Практичне значення проведених досліджень обумовлено актуальністю проблеми і є наслідком створення і розвитку теоретичних і методичних основ екологізації агропромислового комплексу, які були розроблені під керівництвом і при безпосередній участі дисертанта в сумському державному аграрному університеті, управлінні сільського господарства сумської області. Особистим внеском здобувача є обґрунтовані і сформульовані наукові положення, висновки і пропозиції, щодо вирішення еколого - економічних проблем розвитку апк, які винесені на прилюдний захист. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювались на міжнародній науково - практичній конференції “маркетинг в системі управління підприємством” (київ, 3 - 4 жовтня 1996 р. ); міжнародній науково - практичній конференції “проблеми охорони навколишнього природного середовища при виробництві і застосуванні мінеральних добрив” (суми, 24 - 26 лютого 1997 р. А з яких 46 належить особисто автору, в тому числі в чотирьох монографіях, три з яких одноосібні, п яти брошурах, 13 статтях, восьми матеріалах і тезах конференцій. Робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел (240), додатки а і б, основний текст виконаний на 390 сторінках, містить 20 рисунків та 45 таблиць. В дисертації здійснено спробу оцінити сучасний стан справ у взаємовідносинах суспільства з навколишнім середовищем, адже природний і створений людством матеріальний світ у сукупності становлять навколишнє середовище, в якому людина задовольняє свої потреби і суттєво впливає на стан довкілля. Навколишнє середовище є необхідною умовою і складовим елементом процесу відтворення матеріальних цінностей, воно одночасно виконує функції сировинних ресурсів і життєвого простору.

Залишаючи осторонь теоретичні дискусії щодо розуміння і вживання самого терміну сталий розвиток, варто звернути увагу на те, що поступовий перехід на систему економічного зростання на підставі екологічного балансування передбачає дотримання цілої низки вимог. Якщо раніше мова йшла про переважно фіскальні інтереси держави при використанні природних ресурсів і регулювання рівня забруднення навколишнього середовища, то в умовах перехідного періоду і змішаної економіки необхідно застосовувати в практичній діяльності вартісну оцінку природних ресурсів, створювати ринок природних ресурсів, екологічний ринок, ринок екологічних послуг, екологічний капітал тощо. Вважається вже аксіомою, що добробут людей залежить не тільки від споживчого кошика, а й багато в чому від стану довкілля, екологічної якості продукції, товарів і послуг, тобто від екологічних благ. Так, критерієм якості навколишнього середовища поряд з іншими можна вважати і ступінь екологічного ризику, під який підпадають люди та інші живі істоти внаслідок застосування забруднюючих технологій. Співставлення економічного і екологічного комфорту, як складових життєвого рівня, свідчить, що якість навколишнього середовища вже виступає як пріоритетне споживче благо. Це теоретичне положення нової природоохоронної культури економіки передбачає практичну реалізацію прав людини на пристойне довкілля, прав майбутніх поколінь на володіння природно - ресурсним потенціалом для створення власного добробуту.

При цьому під економіко - екологічним мисленням пропонується розуміти здатність людини аналізувати й осмислювати свою роль в економічних і екологічних ситуаціях, взаємозв язок і взаємозалежність економіки й екології, використовувати ці знання в повсякденній роботі. Тут економіко - екологічна свідомість є продуктом, результатом відповідного мислення, як відтворення й усвідомлення людиною економіко - екологічного стану виробництва. Формуванням економіко - екологічного мислення необхідно керувати, впливати на прискорення його становлення, не очікуючи, поки утилітарно сформовані виробничі відносини і розвиток продуктивних сил зроблять негативний вплив на цей процес. Характерною особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що воно безпосередньо пов язане з навколишнім природним середовищем, а саме з використанням його ресурсів. Відсутність науково - обгрунтованої системи сільськогосподарського природокористування зумовила значне зниження відтворювальної спроможності біогеоценозів, екологічної стійкості агроландшафтів, біологічної активності і природної родючості ґрунтів, сприяла розвитку ерозійних процесів. В дисертації обґрунтовано, що з метою підвищення ефективності і конкурентоспроможності агропромислового виробництва україни необхідно перейти до економіко - екологічної концепції його розвитку.

Ця концепція повинна бути спрямована на формування в усіх землеробських регіонах таких агросистем, яким буде властива висока відтворювальна здатність і екологічна стабільність, які надають можливість одержувати якнайбільше доброякісної продукції в умовах мінімального агротехнічного та ресурсного забезпечення виробництва. Економіко - екологічна концепція сільськогосподарської діяльності, розвитку і функціонування апк повинна в сучасних умовах вирішити триєдине завдання, а саме.

На перший план у вирішенні такого завдання постає розробка і впровадження в практику сільськогосподарської діяльності нових поколінь технічних засобів і технологій вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби, вдосконалення агрохімічних і біологічних засобів підвищення ефективності виробництва. В свою чергу, вони повинні бути пристосовані до навколишнього природного середовища, забезпечувати зменшення негативних екологічних наслідків інтенсифікації виробництва і природокористування, забезпечувати поліпшення і відтворення природних компонентів агроресурсів, які посилюють самовідтворювальні функції навколишнього середовища. Підкреслено, що можливості в галузі виробництва сільськогосподарської продукції та забезпечення продовольчими товарами визначають кількість і якість землі. Практично в усіх землеробських регіонах україни має місце деградація земель сільськогосподарського призначення, хімічне забруднення ґрунтів, водоймищ, навколишнього середовища в цілому та порушення в ньому екологічної рівноваги.

Незадовільний екологічний стан сільськогосподарських угідь, насамперед чорноземів, веде до негативних наслідків виробництва сільськогосподарської продукції. Велике значення в забезпеченні екологозбалансованого функціонування апк має також висока культура землеробства, що забезпечується найсучаснішими засобами механізації сільськогосподарського виробництва. Адже низька забезпеченість адекватною технікою виробничих процесів у сільському господарстві призводить до порушення технологічних вимог виробництва, підвищує ресурсоємкість технологій, що, в свою чергу, негативно впливає на природне середовище.

Але проблема постає в тому, що сучасна наукова, конструкторська і промислова бази сільськогосподарського машинобудування україни зорієнтовані на задоволення потреб великого за обсягом аграрного виробництва. її вирішити можна завдяки створенню економічних умов для забезпечення відповідного платоспроможного попиту аграрників на засоби виробництва; стимулюванню шляхом податкового і цінового регулювання виробництва техніки; залученню іноземних інвестицій в галузі сільськогосподарського машинобудування; імпорту сучасних матеріально - технічних засобів сільськогосподарського виробництва без обкладання митом тощо. В дисертації визначено, що підвищенню рівня технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва може сприяти удосконалення фінансового лізингу та створення мережі різних агросервісних підприємств. За рахунок коштів державного лізингового фонду, іноземних кредитів та власних коштів підприємств, створюватимуться передумови для виробництва та реалізації енергозберігаючих і трудоекономних технологій засобів механізації. Проводити аграрну реформу, інституціональні зміни, заходи щодо індустріалізації сільського господарства можна лише на основі принципу екологізації, що дозволить здійснити перехід від техногенного типу розвитку апк до сталого екологозбалансованого типу.

Окрім переносу акцентів на фінансове і маркетингове планування, запорукою успіху має стати вдосконалення оперативного управління виробництвом і збутом на базі інформаційних технологій. Визначились і ринкові важелі, адже у порівнянні з тваринництвом виробництво зернових і зернобобових сприяє меншим збиткам, які внаслідок відсутності економічних технологій та відповідних машин і обладнання постійно зростають. Порівняльний аналіз виробництва сільськогосподарської продукції проведений в дисертації показує, що навіть і в цих умовах україна має великі потенційні можливості для набуття і утримання гідних позицій на світовому ринку.

Але цьому заважає не тільки низький рівень сільськогосподарського виробництва, внутрішня дискримінаційна цінова політика, а і низький рівень якості продукції, в тому числі і по екологічним показникам. В роботі на прикладі птахівництва розроблені методологічні і теоретичні принципи екологізації виробництва з метою його сталого розвитку і підвищення конкурентоспроможності. Дані рекомендації по застосуванню системного підходу до екологічної конверсії виробництва, по зниженню шкідливих викидів і скидів, заощадженню земельних площ, переробку відходів, низку ветеринарних заходів, запровадження екологічного менеджменту.

існування протиріч між системами землеробства, спеціалізацією сільськогосподарського виробництва та умовами використання природно - кліматичних особливостей земельних ресурсів; перерозподіл землі та майна, включаючи поглиблення відносин власності на землю та запровадження механізму реалізації права на власність; актуальною в сучасних умовах залишається проблема забезпечення ґрунтів гумусом. Об єктивна оцінка вибраного альтернативного варіанту управління родючістю ґрунту конкретного господарства з урахуванням його фінансового становища і рівня родючості ґрунту, надає можливість підприємству ефективно підвищити вміст гумусу в ґрунті при мінімальних витратах засобів виробництва і постійно мати позитивну рентабельність не тільки в галузі рослинництва, а й в цілому.

А це стане важливим аргументом кредитоспроможності сільськогосподарського товаровиробника для одержання іпотечних кредитів, які вкрай потрібні для зміцнення матеріально - технічної бази, відтворення ґрунтів, розширення виробництва. Результати наших досліджень показали, що існуюча система регіонального управління родючості ґрунтів в сучасних умовах не дозволяє забезпечити необхідний рівень родючості ґрунтів. А) застосувати альтернативні шляхи поповнення ґрунту органічною речовиною, що дозволить утримувати родючість ґрунтів на необхідному рівні та підвищити її; б) провести реструктуризацію сільськогосподарських угідь з метою зменшення ріллі, що дозволить скоротити площу ріллі в обробітку, підвищити ефективність її використання та зосередити наявні засоби управління родючістю на значно менших площах; в) організувати регульований випас великої рогатої худоби на новостворених пасовищах, що дозволить одержати дешеву продукцію галузі тваринництва для громадян україни та необхідну кількість органічних добрив тваринного походження для галузі рослинництва; г) впровадити механізм відшкодування землевласнику витрат на відновлення родючості землі та її фітосанітарного стану, що дозволить підвищити відповідальність фермерів, орендарів та тимчасових землекористувачів за погіршення родючості землі та фітосанітарного стану, а землевласнику одержати необхідні кошти на проведення робіт по відновленню землі. На відміну від існуючих систем оцінки земельних ділянок в основі коригуючих коефіцієнтів лежить не натуральні вартосні оцінки погіршення якості ґрунтів, а на розрахунках втрат родючості від забруднення ґрунтів та інших негативних змін. Оскільки основне завдання агропромислового комплексу полягає у забезпеченні населення продуктами харчування, то й основним екологічним критерієм якості цієї продукції апк ми вважаємо ступінь її небезпечності для здоров я людини.

Аналіз, проведений в дисертації, показує, що громадськості недоступні дані про забруднення продуктів радіонуклідами (навіть якщо вони і визначаються в продуктах централізованих постачань). Практика свідчить не тільки про токсичність пестицидів для людини і тварин, але й про швидку пристосовуваність шкідників завдяки набагато більш швидкій зміні поколінь. Багато пестицидів стійкі до термічного й іншого технологічного обробітку їжі, довго зберігаються в зовнішньому середовищі (особливо хлорорганічні сполуки). Апріорі передбачається, що користь від застосування мінеральних добрив і пестицидів вище, ніж шкода здоров ю людей від їхніх залишкових кількостей у їжі. Приймаються заходи для скорочення виробництва продовольства, оскільки це веде до скорочення державних дотацій і загальних витрат у сільському господарстві. З урахуванням існуючого перевиробництва продовольства в багатьох країнах доцільно перейти до менш інтенсивних, за рівнем механізації, методів одержання продукції в агропромисловому комплексі. З іншого боку, ідея хімізації ніколи не піддавалася серйозній екологічній перевірці у формі масового експерименту щодо підвищення природної родючості ґрунтів, оскільки технологія “хімічної родючості” простіша, а протипоказання з екологічних і гігієничних мотивів недостатньо усвідомлені і фахівцями і населенням. Почасти це було викликано відносним дефіцитом продовольства у світі в першій половині нинішнього сторіччя, викликаним загальною відсталістю агротехнології, відсутністю високоврожайних сортів культурних рослин, генетично низькою продуктивністю худоби тощо. В той час, як у громадському секторі молоко і м ясо за своїми екологічними характеристиками відповідають існуючим нормативам, то в приватних господарствах рівень їх забрудненості не завжди відповідає санітарним нормам. Приведені розрахунки показують, що в загальному обсягу збитків, від дії забруднення довкілля на стан здоров я населення україни, частка агропромислового комплексу складає більше 50 відсотків (таблиця 1). У дисертації відображено результати дослідження теоретико - методологічних та організаційно - економічних проблем реформування аграрних відносин в україні в умовах економіки перехідного періоду.

З погляду сучасного рівня знань розкрито соціально - економічну сутність, цілі та тенденції формування аграрної політики в процесі здійснення реформ, визначальне місце в яких відведено ефективному вирішенню проблем розвитку сільського господарства. В основі теоретико - методологічного дослідження відносин власності розглянуто науково - методологічні аспекти сучасних аграрних перетворень, розвитку земельної реформи, трансформації майнових відносин власності. Обгрунтована пріоритетність приватної власності як системи економічних відносин, що виникають між власниками і суспільством та напрями вдосконалення економічного механізму взаємодії суміжних галузей, впровадження сучасних технологій адаптації системи мотивації праці до умов ринку.

Аграрні відносини, земельна реформа, реформування сільськогосподарських підприємств, кооперація, інтеграція аграрного виробництва, багатоукладність економіки, мотивація праці. В диссертации отображены результаты исследования теоретико - методологических и организационно - экономических проблем реформирования аграрных отношений в украине в условиях экономики переходного периода. С точки зрения современного уровня знаний раскрыты социально - экономическая сущность, цели и тенденции формирования аграрной политики в процессе осуществления реформ, определяющее место в которых отведено эффективному решению проблем развития сельского хозяйства. В основе теоретико - методологического исследования отношений собственности рассмотрены научно - методологические аспекты современных аграрных преобразований, развития земельной реформы, трансформация имущественных отношений собственности.

Обоснована приоритетность частной собственности как системы экономических отношений, которые возникают между собственниками и между обществом в направлении усовершенствования экономического механизма взаимодействия смежных областей, внедрение современных технологий адаптации системы мотивации труда к условиям рынка. Обоснованы выводы относительно того, что экономические механизмы регулирования доходов необходимо совершенствовать в направлении поддержки сельскохозяйственных товаропроизводителей. Государственная политика занятости в сельской местности должна обеспечить занятость путем развития малого агробизнеса, стимулирования развития промышленной переработки продукции сельского хозяйства и развития социальной сферы села. В работе раскрыты особенности реализации государственной политики занятости - поддержка экономических процессов, стимулирующих переход к цивилизованному рынку труда; содействие возрождению украинского села, создание материальных, правовых и кадровых условий для цивилизованного рынка труда с соответствующей инфраструктурой, преодоления роста безработицы и социальных конфликтов. Рассмотрены вопросы стабилизации и повышения жизненного уровня, повышения платежеспособного спроса сельского населения, гарантирования прав человека на труд и образование, улучшения демографической ситуации, подготовки и переподготовки кадров. ) - стабилизация объемов подготовки кадров для апк, упорядочение сети учреждений последипломного образования и осуществление трудоустройства выпускников учебных заведений. Они основываются на необходимости полной практической реализации социально - экономических результатов аграрной реформы и делается упор на необходимости возрождения сельского хозяйства, повышения социальной обеспеченности развития аграрных отношений. Аграрные отношения, земельная реформа, реформирование сельскохозяйственных предприятий, кооперация, интеграция аграрного производства, многоукладность экономики, мотивация труда. Наявні грунтово - кліматичні умови і трудові ресурси держави дозволяють створити ефективне конкурентоспроможне на міжнародному рівні сільське господарство. Однак внаслідок об єктивних і суб єктивних причин були допущені зволікання у проведенні аграрної реформи, непослідовність і нечіткість у визначенні цілей і завдань її здійснення. В результаті виробничий потенціал сільського господарства використовується далеко не повністю, що призвело до стійкої тенденції спаду виробництва продукції. В умовах формування ринкового господарства, інституційних змін в економіці україни, радикальних перетворень у відносинах власності важливого теоретичного і практичного значення набувають проблеми економічного та соціального розвитку агропромислового комплексу як пріоритетного сектора економіки країни.

Від їх успішного вирішення значною мірою залежить розвиток інших галузей народного господарства, продовольча безпека держави, фінансове забезпечення потреб країни, формування внутрішнього і зовнішнього ринків, підвищення добробуту населення україни.

Нині можна констатувати, що, незважаючи на всі складності, в останні роки відбуваються певні позитивні зрушення в реформуванні сільського господарства. Проте далеко не всі проблеми розвитку сільського господарства на етапах переходу до ринкових відносин розв язані, а його результативні показники діяльності не мають поки що достатнього впливу на економічний та соціальний розвиток всього агропромислового комплексу, від діяльності якого залежить забезпечення продовольчої безпеки країни.

На цьому напрямі розвитку економіки необхідно вирішити ще ряд проблем як на макро - , так і на мікроекономічному рівнях, завершити подолання витратної економіки.

При цьому слід враховувати, що комплексному використанню основних складових виробництва - людського фактора, землі і виробничого потенціалу (капіталу) - протягом тривалого історичного періоду приділялось недостатньо уваги, що зумовлювалось особливостями командно - адміністративної системи господарювання. Кризові явища в аграрній економіці, стійкі тенденції спаду виробництва, зниження реальних доходів населення, неплатоспроможність сільськогосподарських товаровиробників та ряд інших негативних явищ значною мірою викликані прорахунками в стратегії і тактиці здійснення аграрної реформи, неузгодженістю практичних процесів з теорією розбудови аграрної економіки в умовах незалежної держави.

Вітчизняні та зарубіжні вчені - економісти, політологи, соціологи приділяють певну увагу дослідженням реформаційних процесів в агропромисловому комплексі періоду 1991 - 2000 років. У публікаціях цих авторів знайшли відображення політичні, соціально - філософські, психологічні аспекти розвитку агропромислового комплексу, хоча, безперечно, всі ці проблеми тісно пов язані з вузловими питаннями аграрної економіки.

Внаслідок сучасної кризової ситуації у функціонуванні економіки аграрної сфери та соціального розвитку села стримується освоєння соціально орієнтованих ринкових відносин. Багаторічна практика зарубіжних країн переконливо свідчить про неправомірність орієнтації ринкового виробництва лише на стихійність його розвитку і автоматизм саморегулювання. Аналіз практики соціально - економічних перетворень у розвитку сільськогосподарського виробництва і соціальних змін на селі як на державному рівні, так і на рівні програм політичних партій, рухів, законодавчих інституцій, свідчить, що дана проблема потребує більш глибоких досліджень, вимагає нових теоретико - методологічних підходів щодо аналізу сутності соціально - економічних процесів, які відбуваються нині в аграрному секторі країни.

Тут виникає необхідність здійснення комплексного системного підходу у дослідженні трансформації виробничих відносин, виявленні факторів, що породжують розвиток глибинних процесів у суспільному виробництві. Разом з тим потребує уточнення теоретичних і методологічних засад становлення ринкових відносин, формування і розвитку системи товарно - грошових відносин та економічних механізмів їх реалізації. В дисертаційній роботі наголошується, що теоретичні положення соціально - економічних перетворень у сільському господарстві спрямовуються на обгрунтованість підвищення економічної заінтересованості сільськогосподарських товаровиробників у розвитку підприємницького виробництва на принципах нових відносин власності. Дослідження підтверджує, що сучасний розвиток аграрної економіки базується переважно на перехідних короткострокових концепціях без достатньої законодавчої бази та відповідних державних механізмів підтримки функціонування аграрної сфери в режимі регульованого зростання виробництва. Практика свідчить, що в перехідний період найбільш складними в теоретичному і методологічному плані виявились проблеми формування ринкового механізму господарювання. Якщо слідувати монетарній концепції формування та функціонування ринку, то досягнення високого ефекту у виробничій діяльності стає проблематичним завданням, бо за цих умов досить важко створити нормальне фінансове забезпечення. Дисертаційне дослідження грунтується на теоретичних положеннях створення ринку та організації виробництва, в основу яких покладено комплексний підхід у здійсненні аграрної реформи.

Поряд з реформуванням базових основ агропромислового виробництва потрібно водночас розв язувати проблеми фінансово - кредитної, податкової, амортизаційної та інноваційної політики, державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників та інших питань, що мають відношення до аграрного сектора економіки або тих, що знаходяться поза його межами.

Сформовані в україні концепції розвитку аграрної політики та здійснення аграрної реформи, на жаль, не були належним чином сприйняті, особливо політиками “першої хвилі” демократичного державотворення (1991 - 1994 рр. Ця ситуація ускладнюється тим, що певні політичні сили вбачають зовсім в іншому першопричини занепаду сільськогосподарського виробництва, заперечують необхідність глибокого реформування аграрного сектора економіки і гальмують його всіма доступними засобами.

Отже, актуальність дослідження об єктивно визначається місцем і роллю сільського господарства в економіці країни та недостатнім науково - теоретичним обгрунтуванням процесів його соціально - економічного розвитку в сучасних умовах. Дисертаційне дослідження здійснювалось в контексті виконання інститутом аграрної економіки уаан науково - технічної програми на 1996 - 2000 роки “наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови” (номер державної реєстрації 0196v16299). Мета дослідження полягає в обгрунтуванні і поглибленні теоретико - методологічних засад розвитку сільськогосподарського виробництва в україні в період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, комплексній розробці науково обгрунтованих заходів щодо органічного поєднання розвитку сільського господарства та соціальної сфери, призупинення спаду та нарощування обсягів виробництва агропромислової продукції, організаційно - правової та структурної перебудови сільськогосподарського виробництва, проблем соціального відродження українського села. Здійснити теоретичні узагальнення соціально - економічної сутності аграрної політики на сучасному етапі демократичного державотворення; розробити методичні підходи до формування багатоукладного господарювання та створення організаційно - правових структур ринкового типу; предмет і об єкт дисертаційного дослідження. Об єктом дослідження є діяльність ряду владних структур та суб єктів господарювання аграрного сектора економіки різних форм власності, а також складові організаційно - економічного механізму господарської діяльності в умовах переходу до ринкових відносин. У процесі дослідження застосовувався системний аналіз щодо визначення сутності формування аграрної політики, основних напрямів та змісту здійснення аграрної реформи, діалектичний підхід до вивчення процесу розвитку відносин власності, обгрунтування створення нових організаційно - правових структур ринкового типу.

Використання методу конструктивних розробок дало можливість обгрунтувати створення ефективних економічних механізмів регулювання аграрного виробництва на засадах ринкових відносин. Дослідження здійснювались із застосуванням абстрактно - логічного, монографічного, розрахунково - конструктивного, порівняльного та інших економіко - статистичних методів. Наукові публікації, видані у співавторстві, в процесі дослідження використані тільки в тій частині, яка належить особисто здобувачу, і вказані в авторефераті у переліку основних публікацій. Теоретичні висновки й узагальнення, пропозиції та рекомендації щодо методології здійснення глибоких економічних та соціальних перетворень у розвитку сільського господарства в умовах переходу до ринкових відносин мають наукове і прикладне народногосподарське значення. Одержані результати дослідження при комплексному підході до розв язання стратегічних проблем сприятимуть підвищенню ефективності розвитку постреформованого агропромислового виробництва, прискоренню формування соціальної інфраструктури на селі, істотно доповнюючи концептуальні положення розвитку територіальних громад у сільській поселенській мережі. Результати дисертаційного дослідження використані при підготовці владними структурами країни ряду законодавчих і нормативно - правових актів та системи заходів по здійсненню політико - правових, організаційних, економічних, соціальних, екологічних та інших видів державної діяльності, пов язаної з реформуванням агропромислового виробництва та переходу до ринкової економіки.

Крім того, їх практичне значення полягає у можливостях застосування методологічних положень дисертації при уточненні стратегії і тактики здійснення регіональних аграрних перетворень, удосконаленні податкової, фінансової, цінової та інвестиційної політики щодо розвитку агропромислового комплексу, а також при підготовці підручників, методичних посібників для сільськогосподарських навчальних закладів. Основні теоретико - методологічні результати та практичні розробки дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародних, загальнодержавних та регіональних науково - теоретичних і науково - практичних конференціях, семінарах та “круглих столах”, курсах підвищення кваліфікації відповідальних працівників районних і обласних держадміністрацій та працівників апк. ); науково - практичній конференції “проблеми і перспективи розвитку фінансової системи україни на рівні регіонів та шляхи її кадрового і професійного забезпечення” (м. Вони апробувались також у міністерстві аграрної політики україни та інших владних структурах при використанні розробок в рекомендаціях та інших документах, співвиконавцем яких був автор дисертації. ), 12 розділах в монографіях та брошурах, у 24 статтях в наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалів конференцій, загальним обсягом авторського матеріалу понад 47, 2 друкованих аркушів. Дисертація викладена на 350 сторінках комп ютерного тексту, складається зі вступу, п яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 304 найменувань, містить 39 таблиці, 6 рисунків. У першому розділі “теоретичні та методологічні основи державної аграрної політики” досліджуються соціально - економічна сутність, цілі та тенденції розвитку аграрної політики, теоретичні засади еволюції відносин власності, роль та функції держави у розвитку аграрного сектора. Створення демократичної незалежної держави україна зумовлює необхідність здійснення глибоких соціально - економічних перетворень в агропромисловій сфері, спрямованих на освоєння ринкових відносин, поліпшення добробуту українського народу.

Тут важливого значення набуває обгрунтоване визначення стратегічних напрямів та основного змісту системи соціально - економічних та організаційно - правових заходів щодо реформування всіх ланок сільськогосподарського виробництва, що визначає сутність державної аграрної політики.

їх основною метою є подолання відчуження сільськогосподарських товаровиробників від землі, засобів виробництва та результатів праці, формування сучасного конкурентоспроможного виробництва з виходом на світовий продовольчий ринок. Основними макроекономічними засадами досягнення поставленої мети повинні стати утвердження відносин власності на приватній основі, розвиток багатоукладної економіки, забезпечення соціальних перетворень на селі, перехід до ринкової економіки.

З цією метою необхідно створити умови для забезпечення еквівалентного міжгалузевого обміну, оптимізації агропромислового виробництва, розвитку демократизації системи господарювання й управління. Слід зауважити, що незважаючи на розробку ряду проектів та неодноразові спроби щодо її схвалення, затвердження концепції аграрної політики країни у законодавчому порядку так і не відбулось. Особливе місце в реалізації аграрної політики в україні займає створення відповідного законодавчого поля, спрямованого на забезпечення державних гарантій здійснення аграрної реформи.

Разом з тим, слід відмітити слабку систематизованість розробки і прийняття законів держави про розвиток агропромислового комплексу, здійснення заходів щодо реформування сільськогосподарського виробництва на демократичних засадах і приватній власності. За час становлення державності україни в агропромисловому комплексі закладені основи соціально - економічних змін у відносинах власності, формування багатоукладної економіки, розвитку демократизації господарювання, переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, створена відповідна законодавча та нормативна база проведення аграрної реформи.

Проте, внаслідок некомплексного підходу до проведення аграрної реформи, порушення міжгалузевого еквівалентного обміну, поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію набули стійкої тенденції процеси спаду сільськогосподарського виробництва, що при значному зниженні платоспроможності населення країни зумовило істотне зменшення обсягів споживання основних продуктів харчування, перехід його за межі мінімальних фізіологічних норм. Передчасне згортання державного регулювання створення і функціонування ринкового середовища, різке послаблення державних контрольних функцій у забезпеченні матеріально - технічними ресурсами агропромислового виробництва призвели до значного зниження його ефективності, витіснення власного товаровиробника з продовольчого ринку, загострення соціальної напруги на селі. Нинішній стан, у якому знаходяться сільське господарство та інші галузі агропромислового комплексу україни, вимагає обгрунтованого визначення стратегічних напрямів здійснення аграрної політики, зупинення спаду і забезпечення нарощування обсягів виробництва, відновлення внутрішнього і зовнішніх ринків продовольства, прискорення соціально - економічних перетворень на селі. Необхідно сприяти формуванню багатоукладної аграрної економіки, забезпечити свободу вибору селянам нових організаційно - правових форм господарювання на основі приватної власності на землю та засоби виробництва, досягти збалансованого поєднання державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і організацій при переході до ринкових відносин. Подолання кризового стану, що склався в аграрному секторі, забезпечення стабілізації виробництва, створення передумов для нарощування продовольчих і сировинних ресурсів в україні, перехід до ринкової економіки відображає основну сутність нинішньої державної політики в україні. Економічна реалізація відносин власності полягає у тому, що ці відносини забезпечують одержання і зростання доходів від застосування засобів виробництва для задоволення потреб споживачів. Слід відмітити, що відносини власності в конкретних історичних умовах і конкретних суспільно - державних утвореннях характеризуються відповідним правовим режимом, тобто вони мають юридичний зміст. З цього випливає важливий висновок, що право власності є врегульованими законом суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження засобами виробництва. Кожний його етап або стадія реалізується в економічних інтересах власників, які виявляються в прояві певних, насамперед пануючих в суспільстві, економічних відносин. Вони виступають у конкретних суспільних формах, спрямованих на задоволення потреб суспільства, зокрема, у вигляді заробітної плати, прибутку, орендного доходу, цін, кредиту тощо. Соціально - економічна сутність власності проявляється в її функціях, насамперед, в управлінні суспільним виробництвом, в необхідності здійснення конкурентної боротьби між різними формами суспільного виробництва, в потребі обміну діяльності виробників, досягненні соціальної справедливості в суспільстві. В контексті виконання цих функцій важливо забезпечити ефективне управління суспільним виробництвом в україні на демократичних засадах, якими передбачається орієнтація виробництва безпосередньо на споживача, на задоволення його потреб. З другого боку, розвиток виробничих відносин і, зокрема, форм власності, перебуває у прямій залежності від рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Еволюційні зміни, які відбуваються у розвитку відносин власності, призвели на нинішньому етапі розвитку суспільного виробництва по суті до практичного застосування в переважній більшості лише таких понять, як державна і приватна форми власності. Отже, власність являє собою ту основу, рівень науковості, масштаби, глибина і комплексність вирішення якої матиме визначальний вплив на характер та дієвість інших соціально - економічних перетворень у системі господарювання й управління. У другому розділі “становлення організаційно - правових структур багатоукладної економіки сільськогосподарського виробництва” розкрито методологічні принципи формування організаційно - правових структур багатоукладної аграрної економіки, її регіональні особливості, формування інтеграційних та кооперативних структур в процесі здійснення аграрної реформи.

З одного боку, специфічна соціальна спрямованість багатоукладності в господарській діяльності, що лежить в основі різних господарських формувань, побудованих на відносинах власності, і є основним фактором ускладнення внутрішньогосподарських відносин між власниками і працівниками.

Створення на селі соціально - економічної і соціально - психологічної ситуації, яка б узгоджувалась з інтересами кожного селянина зокрема і сільськогосподарських підприємств в цілому; гарантованість створення названої ситуації внаслідок реформування вільних у своїх діях (в межах чинного законодавства) власників і господарств; розвиток прогресивних за організаційно - виробничою і соціально - економічною сутністю агроформувань, прийнятних для кожних конкретних умов і побажань селян; в процесі розвитку багатоукладності зазнали глибоких змін відносини розподілу, трудові відносини, відносини спеціалізації та кооперації праці. Якщо ми визнаємо існування двох форм власності, які реалізуються через функції володіння, користування і розпорядження, то виникає проблема економічної реалізації власності. Зокрема, це особисті підсобні господарства громадян, приватні підприємства, фермерські господарства, господарські товариства, кооперативи і казенні підприємства. Враховуючи ці положення, нами зроблена спроба накласти на грунтово - кліматичні зони фактори соціально - економічного та історико - етнічного характеру і на цій основі вивести основний інтегральний показник характеристики регіонів агропромислового комплексу.

Північно - поліський, західно - поліський, південно - поліський, західно - лісостеповий, центрально - лісостеповий, східно - лісостеповий, південно - лісостеповий, північно - степовий, східно - степовий, центрально - степовий і південно - степовий. Як показали дослідження, значна роль належить таким факторам, як густота населення, трудозабезпеченість регіонів, структура їх сільських жителів, наявність умов відтворення робочої сили та ін. В роботі проаналізовані регіональні особливості формування організаційно - господарських структур у сільському господарстві, тенденції розвитку з визначенням прогнозів можливого їх поєднання. На основі проведених досліджень прогнозується, що найбільшого розповсюдження у всіх регіонах україни набудуть організаційно - правові структури приватно - орендного та кооперативного типу.

Принциповим положенням регіонального розвитку апк є визнання за кожним із регіонів його значення у формуванні місцевого і загальнодержавного ринку сільськогосподарської продукції та сировини.

Важливим напрямом регіональної політики має стати формування приміських зон для забезпечення продовольчими товарами жителів великих міст і промислових центрів. Щодо організаційних факторів, то вони головним чином пов язані зі змінами, що відбуваються в організації управління сільським господарством на макроекономічному рівні. Ринкові - пов язані з докорінним реформуванням відносин власності, виникненням значної кількості незалежних суб єктів ринку, демократизацією виробничих відносин. З точки зору автора одним з найбільш прийнятних типів реструктуризованих підприємств в аграрному секторі є виробничі кооперативи, створені на базі реформованих колективних господарств. Таким чином, створення виробничих кооперативів у будь - якому випадку є кроком вперед до більш досконалої організаційної структури сільського господарства. Реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств зі створенням виробничих кооперативів може забезпечити збереження переваг великомасштабного виробництва і дасть змогу використовувати стимули приватизованого сільського господарства. Можливий й інший варіант, при якому в процесі реформування колективних господарств можуть утворюватися виробничі й обслуговуючі кооперативи на базі майнових паїв і оренди земельних ділянок. Реорганізоване колективне господарство по суті вже не буде підприємством колективного господарювання, а перетвориться в кооперативну асоціацію своїх первинних підрозділів. Враховуючи реальний стан агропромислового комплексу україни та можливості його поліпшення на основі інтеграційних процесів, рекомендується запроваджувати різні види та напрями організаційно - правових форм. З усвідомленням необхідності соціально - економічних перетворень на селі, що викликані недосконалими організаційно - правовими формами існуючих господарських структур, стала об єктивною потреба надання соціально - економічним і організаційно - правовим відносинам на селі більшої динамічності, цілеспрямованості і комплексності на демократичних засадах. Внаслідок цього соціально - економічна віддача від здійснення перетворень не відповідає можливостям і потребам самих підприємств, сільського господарства, економіки країни в цілому.

Земельна реформа тривалий період виносилась за рамки економічної політики, а це не давало можливості проводити реформи комплексно, реорганізовувати всю систему економічних відносин на селі. Реформовані сільськогосподарські підприємства вимушені самостійно адаптуватися до ринку, що в умовах неконтрольованого зростання цін на промислову продукцію, ще більше поглибило їх кризове становище.

А) розробити форму юридичного документа єдиного зразка, що засвідчує право члена колективного господарства на майновий пай та механізми регулювання обігу землі й економічної відповідальності суб єктів господарювання за результати їх діяльності; б) удосконалити договірні (орендні) відносини між пайовиками і орендарями (підприємством). Договори повинні набути юридичного обгрунтування з обов язковою реєстрацією в адміністративних органах; в) сприяти прискоренню інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції на економічних засадах з її промисловою переробкою на основі забезпечення економічної заінтересованості виробників у ефективності виробництва; г) створити умови особистим підсобним господарствам населення та іншим приватним товаровиробникам для більш ефективного їх розвитку на засадах кооперації та інтеграції. В дисертаційному дослідженні процес реформування розглядається не як разовий акт, а як постійний процес, спрямований на відповідність структури підприємства і форм підприємницької діяльності, їх основних завдань тим вимогам, що постійно виникають на ринку.

Вихідним концептуальним положенням підвищення ролі держави в реформуванні аграрних відносин і перебудови управління агропромисловим комплексом є визнання, що. Міністерство аграрної політики україни розглядається як провідна ланка управлінських установ, в рамках якої поряд з державними мають діяти створені на демократичних засадах професійні, кооперативні і корпоративні об єднання сільськогосподарських товаровиробників, міжпрофесійні об єднання операторів продуктових ринків, яким передається частина функцій державного управління. Третій розділ “управління інноваційно - інвестиційними процесами агропромислового виробництва” присвячується дослідженню основних напрямів освоєння ринкових відносин, визначенню проблем інвестування та розвитку інвестиційного процесу в умовах формування аграрного ринку, а також розвитку виробничої та ринкової інфраструктури агропромислового сектора. Автор притримується тієї методологічної позиції, що в сучасних умовах, коли в україні суспільство соціально і політично поляризоване, то навіть найкращі, економічно обгрунтовані реформи чи заходи стосовно розвитку окремих галузей економіки завжди наражаються на спроби контрреформ, неприйняття їх у первісному вигляді. У процесі дослідження вдалося з ясувати важливе методологічне положення, що інноваційно - інвестиційний процес в агропромисловому виробництві залежить від освоєння суб єктами виробництва ринкових відносин. Якщо за часів радянської системи господарювання інвестиційна політика підприємств визначалася вищими планово - розподільними органами держави, то в ринковій економіці - переважно самими господарюючими суб єктами.

По суті, економічна поведінка підприємств багато в чому залежить від їхньої ринкової діяльності, від рівня цін та від того, як вони забезпечують відтворювальний процес, тоді як у попередній системі підприємства повністю залежали від рішень галузевих органів управління, а також рішень місцевих органів влади і неформальних зв язків. Витратна економіка, постійна матеріальна і фінансова незбалансованість, відірваність працюючих від результатів своєї праці не могли призвести до корінного оздоровлення економіки.

Характерною особливістю початку 90 - х років, як виявлено в процесі дослідження, став перехід інфляційного процесу за природні межі, що породило руйнівні наслідки в економіці держави зокрема і апк. Це призвело до розриву господарських економічних відносин, дезорганізації господарських зв язків та відродження натурального обміну, до диспропорційності відтворювального процесу та хаотичності виробництва, цінового диспаритету, відходу держави від реальної економіки, скасування державного замовлення, фінансової кризи, яка фактично спричинила банкрутство сільськогосподарських підприємств суспільного сектора, особливо у 1998 - 1999 рр. Якщо у 1991 році за рахунок коштів державного бюджету освоєно 30 відсотків усіх капіталовкладень, а за рахунок інших джерел - 70 відсотків, то у 2000 році ці показники становили відповідно 8, 2 і 91, 8 відсотка. В дисертації характеризуються основні причини інвестиційної кризи, підкреслюється, що спад капіталовкладень перевищив гранично допустимий рівень для відтворення основних фондів, впровадження нових технологій. Більшість сільськогосподарських товаровиробників нині ще не мають можливості здійснювати великі одноразові капіталовкладення на придбання дорогих машин та обладнання, необхідних для вирощування і переробки вироблюваної продукції. З урахуванням цього проблема економічних взаємовідносин сільськогосподарських товаровиробників з постачальниками сільськогосподарської техніки і агротехнічних послуг при мінімальних грошових затратах є найбільш актуальною та практично значущою. Всі складові економічної політики держави в даному випадку повинні бути спрямовані на реалізацію цієї мети, причому в різних формах - шляхом пільгового оподаткування, тимчасових заходів щодо державного регулювання ціноутворення та ін.