мораль і законодавче право список література

мораль і законодавче право список література

єдність права і мораліполягає в тому, що вони представляють собою різновидисоціальних норм, утворюють у сукупностіцілісну систему нормативного регулювання і через це вони і є спільними рисами.

Впорядкування та вдосконалення суспільного життя, внесення в життя людей організованих прав, розвиток і збагачення особистості, захист прав людини, утвердження ідеалів гуманізму та справедливості. Вони виступають в якості фундаментальних загально історичних цінностей, показників соціального і культурного прогресу суспільства, його творчих і дисциплінуючих досягнень. Мова йде про принцип - про те, що в правіоб єктивнозакладенийпримусовий момент, без якого воно не було б ефективним регулятором життєдіяльності людей, атрибутом влади.

Ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім’я тощо), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут. Однак, ставлення особистості до суспільного блага як вищої цінності обов’язково потребує не менш фундаментального ставлення суспільства до особистості як мети свого існування і розвитку.

Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред’являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо. Завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про добро і зло, гідність, честь, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства. Практика взаємовідносин між людьми у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово творила звичаї, традиції. Людина відчувала свій нерозривний зв’язок із колективом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм суперникам, а також задовольнити свої основні, передусім природні потреби, вірність, відданість своєму роду і племен, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя – загальноприйняті норми моралі того часу.

Обіцяне офіційною мораллю різних соціальних систем царство розуму і справедливості насправді виявилося пануванням грошового мішка, злиденності, соціальними лихами і хворобами.

Страх людства перед майбутнім відступив на другий план хоча б тому, що практично зникла загроза ядерного воєнного протистояння, людство взяло курс на перехід від конфронтації до співробітництва. Доброчесність, совість, правда, милосердя, доброзичливість, вірність ідеалам, справедливість, добропорядність, братерство, миролюбність, працелюбність, рівноправність, і свободолюбність, глибока віра у людський ідеал – людське щастя. У цьому ряду слід поставити і релігійні норми як наймогутніший внутрішній регулятор поведінки, однак знову ж тільки в тій мірі, в якій вони містять норми моралі, загальні для всього людства. П куди право як регулятор, що вимагає зовнішнього контролю за здійсненням своїх приписів і що передбачає можливість державно - примусової реалізації, не може і не повинно проникати.

Якщо право, як відомо, забезпечується можливістю державно - примусової реалізації, то норми моралі гарантуються силою громадської думки, негативною реакцією суспільства на порушення норм моралі. Юридична етика не є усталеним терміном, оскільки часто замість нього послуговуються термінами професійна етика юриста, правова етика, етика права, етика представників права тощо. Дотримання норм права забезпечується за необхідності заходами примусу (адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) з використанням апарату правосуддя. Насильницькими вважають дії одних людей, безпосередньо спрямовані проти життя, здоров я чи власності інших людей (убивства, каліцтва, розбій, пограбування, погрози, завоювання). Чи не основною ознакою насильницьких дій є свідоме порушення загальноприйнятих норм, правил, домовленостей, що руйнує усталені форми комунікації, породжує хаос. історично першим його проявом було правило тальйону, яке зобов язувало керуватися в насильницьких акціях за межами кровнородинного об єднання правилом рівноцінної відплати.

Це означає, що в державі право на насильство зосереджується в руках особливої групи осіб (воїнів, працівників міліції, поліції), покликаної захищати життя і власність людей як від взаємних посягань, так і від зовнішньої експансії. Це міркування засвідчує необхідність фактичного і термінологічного розмежування насильства і спрямованих на його приборкання дій прибічників тальйону чи представників держави.

Розрізнення насильства і подібних до нього дій передбачає з ясування проблеми співвідношення мети, заради якої вдаються до насильства, і засобів, що при цьому використовують. Мета є однією зі складових поведінки і свідомої діяльності людини, яка характеризує передбачуваність результату її діяльності і шляхи його досягнення з використанням відповідних засобів. Це і своєрідний засіб інтеграції дій людини, адже завдяки меті вони набувають певної послідовності, системності, стають своєрідним проектом діяльності людини, що визначає характер і системну впорядкованість її різних актів і операцій. Під час досягнення мети відбувається процес переборення суперечності між реальною життєвою ситуацією і метою як прогнозованим результатом діяльності людини.

Наприклад, учасники кримінально - процесуальних відносин, діючи в установлених законом межах, мають різні цілі і для досягнення їх вдаються до різних засобів. Наприклад, вироки з кримінальних справ і рішення з цивільних виносять від імені держави; прокурор здійснює нагляд за виконанням законів і підтримує державне обвинувачення. Одягнувши форму працівника органів внутрішніх справ, людина стає своєрідним символом закону і держави, діяльність судді, прокурора, слідчого стосується безпосередніх прав громадян і часто визначає долю людей, їх життя, здоров я, благополуччя. і якщо закони не суперечать вселюдським нормам моралі, то діяльність юриста переважно залежить від його професійних знань, умінь і навичок та особистого бажання діяти відповідно до законів. Якщо вимоги моралі і права збігаються, то юрист повинен визнати виняткову важливість принципу діяльності органів юстиції, який зобов язує підпорядковуватися тільки закону.

Суддя, прокурор, слідчий не мають права керуватися у своїй професійній діяльності вказівками, порадами, проханнями осіб і установ навіть найвищого статусу.

З огляду на особливості різних юридичних спеціальностей, правомірними є твердження про необхідність виокремлювати етику судді, прокурорську етику, етику слідчого, адвоката, арбітра, юрисконсульта, нотаріуса тощо. Наприклад, адвокат, отримавши від підсудного інформацію - зізнання в злочині, не може виступати на суді свідком проти обвинувачуваного як з точки зору права, так і згідно з принципами моралі. Цю суперечність долають у процесі розмірковувань, які ґрунтуються на тому, що серцевиною моралі є система вимог, а етика досліджує, з ясовує їх об єктивну основу, виправдовуючи одні, піддаючи сумніву чи запереченню інші. Ефективне виконання юристом свого професійного обов язку передбачає гуманність і вимогливість до себе й інших людей, чесність, сумлінність, неупередженість, вірність чинному законодавству.

Мораллю називають систему етичних норм та правил поведінки, що склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадянський обов’язок, совість, справедливість. Для того щоб цей вибір був гідним, правильним і про нього пізніше не довелося жалкувати, необхідно замислюватися, чи відповідає те, що ви збираєтеся зробити, існуючим людським і божим законам. Закон — це розумове спрямування когось до чогось, встановлене й проголошене кимось, що має нагляд, владу і контроль над спільнотою, для добра якої він установлений. Конституція — основний закон громадянського суспільства та держави, який має найвищу юридичну силу, що регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян, визначає межі здійснення державної влади і слугує юридичною базою всіх національних форм права. Відповідно до конституції україни важливими обов’язками громадянина україни є захист вітчизни, незалежності й територіальної цілісності україни, шанування її державних символів (стаття 65). Конституція україни також закріплює обов’язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (стаття 66). Важливим обов’язком громадянина, як і кожної людини, що проживає в україні, є неухильне дотримання конституції україни та законів україни, повага до прав і свобод, честі та гідності інших людей. Заповіді були проголошені богом через пророка мойсея у старому завіті як права й обов’язки людини, але вони існували в людськім житті та існують серед тих народів, що ніколи про ці заповіді не чули, але живуть згідно з ними.

Застосування норм права вимагає проникнення в етичну оцінку життєвих відносин, обставин у конкретній юридичній справі (зокрема при розгляді сімейних, багатьох цивільних і кримінальних справ). Правові норми створюються або офіційно визнаються державою, а норми моралі не є продуктом якоїсь спеціальної цілеспрямованої діяльності, вони виникають і розвиваються в суспільстві стихійно. Законодавча влада в роботі з вдосконалення права враховує стан суспіль­ ної моралі, етичну культуру населення, виходить з того, що право має бути етичним, закони мають бути справедливими і гуманними.

За допомогою права держава добивається утвердження у свідомості громадян, усього населення прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і порока­ ми.

Звичай — це правило поведінки, що історично склалося, увійшло до звички внаслідок багатократного повторення і через це стало регулятором суспільних відносин. Різняться звичаї й залежно від регіонів, оскільки відображають усю своєрідність життєдіяльності людей, яка визначається специфікою життя в різних умо­ вах. Наприклад, весільні обряди гагаузів і болгар, що жи­ вуть поряд, мають як схожість, що зумовлене близькістю мешкання, так і істотні відмінності, зумовлені різним ет­нічним походженням. На відміну від права або моралі вони передбачають не узгодження пове­ дінки з наказаними вимогами, а відтворення самої поведін­ ки в її усталених варіантах. Так, російське законодавство, враховуючи особливості звичаїв народів кавказу, встановлює підвищену відпові дальність за вбивство на ґрунті кровної помсти; 4) право може ставитися нейтрально до тих звичаїв, які не мають яскраво вираженого соціально цінного або соціально шкідливого характеру (святкування дня наро­дження, наприклад). Звичаї не закріплюються в спеці альних актах, а містяться у свідомості людей, норми права існують у певних формах; 3) за способом забезпечення реалізації. Держава, яка прагне забезпечити дотримання норм пра­ ва, має використовувати сильні сторони звичаїв, а саме — ав­ торитетність, стійкість, масовість, популярність, апробова ність. Зв язок права і релігії найяскравіше розкриває шлях становлення соціальних норм, величезний вплив релігії на формування заборон, дозволів, приписів, що набували зго­дом правового характеру.

Характер взаємодії норм права і релігійних норм у си­ стемі соціального регулювання того або іншого суспільства визначається зв язком правових релігійних норм із морал­ лю і зв язком права э державою. Забороняються ство­ рення і діяльність громадських об єднань, мета та дії яких спрямовані на розпалювання соціальної, расової, націо­ нальної та релігійної ворожнечі. Корпоративні норми — це правила поведінки, що ство­ рюються в організованих співтовариствах, поширюються на його членів і спрямовані на забезпечення організації та функціонування цього співтовариства. Найбільш пошире­ ним прикладом корпоративних норм є норми об єднань громадян (політичних партій, громадських організацій, профспілок, клубів різного роду тощо). Як правило, вони визначають цілі, завдання і функції цих співтовариств, компетенцію їхніх підрозділів, перелік прав та обов язків їхніх членів, порядок вступу і виходу зі співтовариства, гарантії дотримання встановле­ них корпоративних норм. Реалізація права забезпечу ється заходами державного впливу, реалізація корпоратив них норм — силою думки членів співтовариства; 3) за колом адресатів. Політика виникає як явище разом із соціальною дифе­ ренціацією суспільства, розшаруванням його на великі соціальні спільноти, що мають власні особливі (а подекуди й антагоністичні, тобто прямо протилежні) інтереси.

Буття людини, і саме тому виникає потреба в особливій формі організації суспільної влади (держава) і в особливій нормативній системі соціальної регулювання (право), які покликані зберегти цілісність суспільства в його новому стані. Якщо всі інші суб єкти політики (полі­ тичні партії, профспілки, окремі політики тощо) виражають інтереси тільки своєї соціальної групи, то держава поклика­ на направляти, координувати політичну діяльність, полі­ тичну боротьбу всіх інших учасників політики.

Держава є найбільш могутнім, найбільш досконалим інструментом реалізації політичних інтересів, тому серед суб єктів політики йде постійна боротьба за володіння ва­желями державної влади, за наближення до неї.