мова і думка види форми прийоми розумової діяльності

мова і думка види форми прийоми розумової діяльності

Мислення – це найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв язків між явищами.

– спроможність виводити розумні висновки з інформації, отриманої з різноманітних джерел, а також раціонально захищати одержані висновки; описи багатьох академічних дисциплін також звертають увагу на необхідність розвитку критичного мислення. Навчаючись у вузі, студент спочатку теоретично, а потім практично оволодіває різними методами, за допомогою яких він здійснюватиме свою професійну діяльність. Теоретичним методом може бути будь - яка наукова або філософська теорія, яка використовується як спосіб, прийом теоретичного дослідження предметів, явищ та процесів об єктивного світу.

Якщо певна теорія використовується в науковому пізнанні для дослідження природних, соціальних, психічних процесів і явищ, то така теорія набуває статусу всезагального (універсального) методу.

); б) логічні методи (методи формальної логіки); в) загальнонаукові методи (системний метод, метод експерименту, метод спостережень, метод структурно - функціонального аналізу та ін. Усі логічні методи поділяються на методи дослідження (пошуку, пізнання) і методи знаково - символічного зображення структури мислення та знання, як результату пізнавальної діяльності. Логічні методи є головними й необхідними засобами пізнання, тому кожна людина повинна добре оволодіти цими методами та використовувати їх у своїй розумовій діяльності. Свідоме використання логічних методів є необхідною умовою для вирішення специфічних теоретичних і практичних проблем, для здобуття нового знання в процесі пізнавальної діяльності. – розклад, розбір, розчленування) – логічний прийом, метод дослідження, який полягає в тому, що досліджуваний об єкт уявно або практично розчленовується на складові елементи (ознаки, властивості, структурні частини), кожний з яких відтак досліджується окремо як частина розчленованого цілого. Найбільш поширеним у сучасній науці є системний аналіз, сутність якого полягає у підході до об єкта, що вивчається, як структурно - організованої системи, в якій усі елементи органічно і нерозривно взаємопов язані й, таким чином впливають один на одного. Особливим видом аналізу є логічний аналіз, тобто методологічний підхід до результатів пізнавальної діяльності людей – знання в різних його формах і видах, яке виражене засобами природної та штучної мов на підставі законів науки логіки.

– з єднання, складання, сполучення) – це уявне з єднання частини предмета, розчленованого в процесі аналізу, установлення взаємодії частинок та пізнання цього предмета як єдиного цілого. Прикладами синтезу знання у юридичних науках є закони і закономірності, які формулюються на підставі особистих досліджень, загальна теорія держави і права, галузеві і міжгалузеві спеціальні теорії права. – відвертання) – це процес уявного відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а також уявного відвертання їх від множини усіх інших ознак. Як метод буденного та наукового пізнання, як алгоритм або наказ процедури відвертання, тобто правила абстрагування, як побудова в науці абстрактних об єктів. Сутність методу абстрагування полягає у дослідженні реальних предметів, явищ, процесів, вичленуванні в них різноманітних властивостей, ознак, якостей, в уявному відвертанні їх та фіксуванні за допомогою слів і словосполучень природної мови.

Абстрагування як процес – це дослідження, вивчення предметів і явищ з метою виявлення їх специфічних характеристик, а абстракція як результат – це певне знання у формі понять, категорій, суджень, ідей, законів, теорій. Такі поняття відрізняються від інших тим, що в них відображаються поряд з ознаками, притаманними реальним предметам, ознаки, які значно відходять від реальних властивостей і в чистому вигляді цілком відсутні у досліджуваних предметів. Метод ідеалізації використовується в усіх сучасних науках для створення об єктів теорії, за допомогою яких будуються міркування та висновки щодо реально існуючих предметів. Під ідеалізацією в першому значенні розуміють уявний процес створення ідеалізованих об єктів теорії та формування ідеалізованих допущень (умов), за яких ці об єкти допоможуть описати та пояснити реально існуючі предмети.

А) якісних характеристик з однієї предметної галузі на іншу, з минулого й сучасного на майбутнє; б) кількісних характеристик однієї галузі предметів на іншу, одного агрегату на інший на підставі спеціально розроблених для цієї мети методів; в) деякого рівняння на інші предметні галузі у межах однієї науки або на інші галузі знання, що пов язане з їх певною модифікацією (метод математичної індукції). Метод екстраполяції застосовується в прогнозуючих цілях, для обґрунтування поширення з однієї галузі в інші, при розробці управління економічними процесами та ін. Формулювання понять, зіставлення і порівняння, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, установлення причиново - наслідкових зв язків, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання. Усе пізнане людиною (предмети, якості, властивості, явища, процеси, закономірності) одержує назву та дефініцію (коротке визначення якого - небудь поняття). У цьому значенні дедукцію та індукцію можна розглядати як методи, які забезпечують пошук необхідного матеріалу для узагальнення і одержання нових висновків. Дедукція в даному випадку пов язана з побудовою ідеалізованих об єктів науки, а індукція використовується як метод узагальнення емпіричних закономірностей. Завершуючи вивчення кожної теорії, важливо переосмислити основний матеріал з певних позицій, установити взаємозв язок між теоріями, які вивчаються, виявити взаємний вплив їх в історичному процесі розвитку наукового фізичного знання. А) від думки про індивідуальне, яке міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні та ін до відповідної думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх в думках і до створення щодо них загальних понять і суджень. Узагальнення – це перехід на більш високий ступінь абстракції через виявлення загальних ознак (властивостей, відношень, тенденцій розвитку) предметів галузі, що розглядаються і сприяють появі нових понять, законів, теорій. До систематизації приводить встановлення причинно - наслідкових зв язків між фактами, що вивчаються, виділення основних одиниць матеріалу, що уможливлює розглядати конкретний об’єкт як частину цілої системи.

Це сприяє встановленню зв язків між вивченими поняттями, законами й теоріями, установленню меж їх застосування, чіткому виділенню особливостей тих чи інших явищ, подібність з іншими й відмінності від них. Узагальнення знань учнів проводиться під час вивчення навчального матеріалу та в процесі його засвоєння на спеціальних заняттях при завершенні вивчення теми, розділу, курсу.

Аналогія є надзвичайно ефективним методом у пізнавальному процесі, оскільки чимало великих відкриттів у науці було зроблено на підставі аналогії шляхом перенесення певних властивостей та ознак з одного досліджуваного об єкта на інший, а також відношень і зв язків між однією сукупністю предметів на інші сукупності. А) як проблематичне знання (у широкому значенні); б) як припущення; в) як ідея, що дає змогу об єднати деяку сукупність знань у систему знання (гіпотеза у вузькому значенні). Гіпотеза як метод дослідження полягає в побудові припущення (імовірнісного висловлювання або сукупності висловлювань) відносно фактичних даних про певні явища, процеси, події, про причини їх виникнення та функціонування, а також при прогнозуванні майбутнього. Залежно від тієї ролі, яку відіграють гіпотези у процесі пізнання на шляху до нового знання, гіпотези поділяють на допоміжні (робочі) і основні (визначаючі). Експериментування – такий метод пізнання, що забезпечує спостереження за змінами природних та соціальних об’єктів у природному середовищі чи штучно створеному.

Природний експеримент відбувається в спеціальних умовах відповідно до його мети, а досліджувані процеси протікають природно й послідовно, без втручання експериментатора. Він дає змогу точно враховувати досліджувані зовнішні впливи (силу, тривалість, послідовність подразників або їх комбінацій) та реакції - відповіді (дії, висловлювання) людини на ці подразники.

Експеримент дає змогу відокремити досліджуване явище від інших, змінювати умови впливу на інші об’єкти, повторювати окремі явища приблизно в таких же умовах. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново - наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку – різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об’єктів. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується в процесі спілкування і залежно від переважання функціонування правої чи лівої півкулі впливає н індивідуально - психологічні характеристики особистості. Узагальнюючи у слові свої знання, людина виходить за межі того, що дано їй безпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальні можливості, удосконалює мислення. У свою чергу практична діяльність неможлива без мислення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впровадженню досягнень людської думки в різних сферах життя суспільства, зокрема професійної діяльності. Під час такого спільного пошуку відбувається процес набуття нових знань, здійснюється обмін думками, способами діяльності, після чого відбувається рефлексія та оцінювання здобутих результатів. Метою навчання української мови за професійним спрямуванням вбачаю у всебічному мовному розвитку особистості, що втілюється в різноаспектній мовленнєвій діяльності та активній мовній поведінці. В інтегрованому мовному навчальному середовищі проектні технології допомагають формувати у майбутніх спеціалістів галузі культури навички мислення високого рівня, що є необхідною складовою професійної компетенції фахівця. Мислення – процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв язках і відносинах. Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними.

Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається процес переходу від судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює вужчі положення або частковий випадок. Для здійснення діяльності необхідно мати об єкт діяльності, внутрішні спонуки, а також співвідношення спонук і цілей людини, які вона хоче досягнути в результаті своєї діяльності. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново - наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання. Вміти володіти прийомами мислення та мовлення, збагачувати індивідуальний словник, правильно читати, осмислювати й опрацьовувати текст, вміти відредагувати текст. Поняття дискурс співвідноситься з поняттям текст і характеризується аналогічними параметрами завершеності, цільності, зв язності тощо, але відрізняється від останнього тим, що розглядається одночасно і як процес (з урахуванням соціокультурних, екстралінгвістичних та комунікативно - ситуативних чинників), і як результат - у вигляді фіксованого тексту.

Це можливо лише тоді, коли і комунікатор, і реципієнт володіють однаковою лексичною, числовою чи якоюсь іншою системою, однаково розуміють екстралінгвістичну ситуацію спілкування інакше кажучи, якщо співрозмовники вступають у діалогічні стосунки, то діалог відбувається лише тоді, коли є обмін думками, коли він має активний і взаємоспрямований характер. З точки зору психолінгвістики, процес мовленнєвого спілкування потрібно розглядати як діяльність, що має ідентичну структуру з будь - якою іншою людською діяльністю. Наступний аргумент на користь існування думки без мови це звичайний досвід будь - кого з нас, коли ми хочемо висловити якусь ідею, проте не можемо оформити її у слова. Внутрішнє мовлення може бути більш або менш зв язним, послідовним, усвідомленим (наприклад, якщо людина „про себе розмірковує, який вибір їй краще зробити, або прогнозує можливі наслідки кожного з варіантів), або ж складатися з окремих уривків думок, що виринають звідкись з глибин свідомості та не підпорядковуються волі і часто є незрозумілими навіть самому „автору цих думок. Звичайно, людей іноді вводить в оману сліпе покладання на слова, проте ми визнаємо ці випадки; якби мова була настільки тиранічною, ми не були б здатними усвідомлювати, що вона іноді приводить нас до помилок, якщо ми втрачаємо пильність. Можливе існування загальнішої людської здатності до пізнання, для якої мова служить лише засобом, так само як музика служить засобом вираження творчого потенціалу композитора. Коли ми думаємо про справедливість (справедливе або ні ставлення до нас на роботі, соціальну справедливість), ми можемо використовувати слово справедливість як символ в процесі розмірковування. Звичайно, ми маємо хоча б примарну ідею про те, що мається на увазі під цими термінами, проте їх значення є досить суперечливими і можуть змінюватись в розумінні окремих людей або спільнот. Якщо людина поставиться до них необережно, вони можуть стати емоційно зарядженими ярликами, які функціонують в мові та мовленні цієї людини лише для маркування чогось як доброго чи поганого. Наші думки, таким чином, обумовлені лінгвістичною категорізацією досвіду у тому, що нам простіше оперувати концептами, закодованими одним словом, ніж концептами, для яких не існує єдиного слова (назви). Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Вся людська культура й цивілізація нерозривно зв язані з цим величезним сховищем людських знань і досвіду, що їх нагромаджено за весь час існування людства. Вивчаючи форми мислення, логіка відволікається від конкретного змісту думок, укладених у цих формах, вона встановлює загальні досягнення істинності тих знань, що виводяться з інших достовірних знань.