підручник по національній безпеці

підручник по національній безпеці

У забезпеченні національної безпеки має значення адекватність сприйняття загроз, оскільки часто реальний стан не збігається з відображенням людиною цього явища. 1) на неадекватно сприйняті загрози з перевищенням дійсного негативного потенціалу, в тому числі помилкова (уявна) загроза - ситуація, в якій загроза сприймається, але не існує; 2) неадекватно сприйняті загрози з зменшенням дійсного негативного потенціалу, в тому числі неусвідомлена загроза - ситуація, в якій загроза не сприймається, вона реально існує, але не усвідомлена. Відсутність необхідної достовірної інформації про обстановку і навичок в прогнозуванні подій; слабка професійна підготовленість посадових осіб державних органів і органів місцевого самоврядування; сумлінне оману або цілеспрямоване прийняття завідомо неправдивого рішення. Деякі вчені виділяють загрози навмисного і ненавмисного характеру, а також загрози від таких носіїв, як держава, партії, громадські об єднання, окремі неформальні групи і т. Дійсно, не виключено виникнення загрози інтересам особистості і суспільства з боку держави (державні перевороти, ініційовані представниками правлячих еліт; недосконалість організації діяльності державних органів та ін. Як вже зазначалося, що виникає небезпека, як правило, не буває непередбаченою, а в більшості випадків перед виникненням небезпеки відбуваються деякі процеси або явища, які є ознакою цих небезпек. Загальним підходом до вирішення цих завдань є розробка сукупності показників та індикаторів, що дозволяє з достатнім ступенем точності оцінити рівень захищеності інтересів особистості, суспільства і держави.

• мінімізація загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності україни в межах міжнародно - визнаного державного кордону; • набуття нових форм економічного й гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції україни до євросоюзу та її майбутнього як демократичної, правової, соціальної держави.

Як зазначають автори документа, вперше в історії одна з держав - постійних членів ради безпеки оон, яка володіє ядерною зброєю, використовує цей фактор для залякування міжнародного співтовариства, нехтує міжнародним правом, застосовує свій військовий потенціал для анексії та захоплення території європейської країни.

Прийнята стратегія національної безпеки розглядає російську військову агресію як довготривалий чинник, а можливості україни, значна частина яких спрямована на відсіч цій агресії, є обмеженими.

Тому вперше після відмови від позаблокового статусу держави в документі чіткіше зосереджено увагу на міжнародних системах колективної безпеки та можливому членстві в нато. Нині перед україною стоїть важке завдання стабілізації економіки й подолання кризи на сході україни, і вирішення цих проблем повинно охопити короткий термін. Довершеним фактом є те, що україна повинна зосередитись на питанні розміщення ефективної системи протиракетної оборони (про) для адекватної реакції на можливі загрози ззовні. Україна повинна зайняти чітку позицію щодо системи про перед усіма країнами, які зобов язалися бути гарантами національного суверенітету відповідно до будапештського меморандуму 1994 р але не виконали своїх обіцянок. Отже, для надійної оборони держави ключовим пріоритетом повинно стати реформування збройних сил україни, які б забезпечили ефективність, мобільність і оснащення сучасним озброєнням, військовою та спеціальною технікою. Стратегія національної безпеки обстоює потребу реформування всієї системи і механізмів національної безпеки, зокрема розвідувальних органів, насамперед щодо посилення агентурної й технічної розвідки, створенні сучасної системи аерокосмічної розвідки.

• збройні сили україни, служба безпеки україни, служба зовнішньої розвідки україни, державна прикордонна служба україни та інші військові формування, утворені відповідно до законів україни.

Стратегія національної безпеки україни охоплює також питання, що стосуються забезпечення інформаційної безпеки, кібербезпеки, нових підходів щодо енергетичної, екологічної та інших видів безпеки.

Серед важливих концептуальних документів в сфері національної безпеки і оборони можна виділити, насамперед, конституцію україни, закони україни “про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 р “про засади внутрішньої і зовнішньої політики” від 1 липня 2010 р а також нові редакції воєнної доктрини та стратегії національної безпеки, які введені в дію указами президента україни в. В ньому дається оцінка стану і готовності збройних сил україни та інших військових формувань, утворених відповідно до законів україни, до виконання завдань оборони держави, визначаються дальші шляхи реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони україни, завдання сил безпеки і оборони, заходи щодо реорганізації воєнної організації держави в сектор безпеки і оборони україни, перспективна модель складових цього сектору та довгострокові перспективи їх розвитку.

Недостатня ефективність державної влади; загрози економічній безпеці; загрози енергетичній безпеці; недостатній рівень науково - технологічного розвитку; соціально - демографічна криза; наявність небезпечних екологічних і техногенних викликів і загроз тощо. загострення конкуренції між світовими центрами впливу, застосування сили або погрози силою у міжнародних відносинах всупереч загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, спроби держав розв язувати проблеми за рахунок інших держав; - криза існуючої та невизначеність засад нової системи міжнародної безпеки, розмивання системи міжнародних угод у галузі стратегічної стабільності, послаблення ролі міжнародних безпекових інститутів, що у комплексі з недосконалою системою міжнародного права уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів; - виникнення самопроголошених квазідержавних утворень на територіях суверенних держав, поява небезпечних прецедентів визнання іншими державами деяких із цих утворень, що стало стимулом для процесів регіонального сепаратизму; - посилення конкуренції за доступ до природних ресурсів, встановлення контролю за маршрутами їх постачання на ринки споживання в умовах зростаючого дефіциту сировинних ресурсів; - інтенсифікація процесів мілітаризації окремих держав і регіонів, збільшення кількості держав, які на порушення вимог міжнародних режимів нерозповсюдження намагаються заволодіти зброєю масового ураження та засобами її доставки; - поширення тероризму, піратства, наркоторгівлі, незаконної торгівлі зброєю і ядерними матеріалами, транснаціональної організованої злочинності, злочинів, пов язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, поширення нелегальної міграції, торгівлі людьми, кіберзлочинності. активізація процесів формування сфер впливу або зон геополітичної відповідальності, які супроводжуються зростанням конфліктності, поширенням практики провокування конфліктних ситуацій, у тому числі збройних, посиленням різновекторних зовнішніх впливів у регіоні, загрозами превентивного застосування збройних сил окремими державами за межами своїх кордонів; - дальша ескалація конфліктів у чорноморсько - каспійському регіоні, внутрішня нестабільність у багатьох державах регіону, невизначеність перспектив і відсутність спільного бачення щодо розвитку регіональної інтеграції; - посилення мілітаризації регіону, збільшення іноземної військової присутності та розміщення новітніх систем озброєнь інших держав на територіях держав регіону; - незавершеність процесу договірно - правового оформлення державних кордонів, розмежування виключних (морських) економічних зон і континентального шельфу держав регіону, невирішеність у державах проблемних питань щодо забезпечення національно - культурних прав осіб, які належать до національних меншин, що уможливлює повернення до регіонального порядку денного питання про територіальні претензії. невирішеність питання щодо розмежування лінією державного кордону акваторії чорного і азовського морів та керченської протоки, відсутність демаркації державного кордону україни з російською федерацією, республікою білорусь та республікою молдова, що стримує врегулювання правових засад забезпечення його режиму і облаштування, ускладнює ефективну протидію транснаціональним загрозам; - наявність неврегульованих проблемних питань, пов язаних із тимчасовим перебуванням чорноморського флоту російської федерації на території україни, недосконалість договірно - правової бази у цій сфері. Створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов для забезпечення національних інтересів україни; побудова ефективної системи забезпечення національної безпеки та комплексне реформування її складових; неухильне дотримання україною політики позаблоковості. Україна не висуває територіальних претензій до інших держав та не визнає жодних претензій до себе, рішуче захищає суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність своїх державних кордонів. Забезпечення національних інтересів у сферах національної безпеки і оборони україни шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма заінтересованими членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур; зміцнення обороноздатності держави, посилення відповідальності органів державної влади всіх рівнів за належну підготовку і гарантування безпеки держави; застосування збройних сил україни виключно для стримування та відбиття збройної агресії проти україни, будь - яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, а також у рамках участі україни у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, зокрема щодо боротьби з міжнародним тероризмом, піратством, або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами україни, згода на обов язковість яких надана верховною радою україни.

Розвиток можливостей держави щодо оперативного реагування на реальні і потенційні загрози, всебічне забезпечення сил оборони, оснащення їх сучасним озброєнням та військовою технікою, відновлення спроможності вітчизняного оборонно - промислового комплексу, зокрема шляхом упровадження новітніх технологій як на основі кооперації з державами - партнерами, так і впровадження власних замкнутих циклів створення військової техніки та озброєнь, продовження формування страхового фонду документації україни, проведення ефективної бюджетної політики у сферах національної безпеки і оборони україни; забезпечення реалізації гарантій соціального захисту військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників правоохоронних органів, інших прирівняних до них осіб та членів їх сімей; кандидат історичних наук, доц. Об єктом дослідження є національна безпека україни, загроза людині і громадянину, їхнім конституційним правам і свободам, загроза суспільству, його духовним, морально - етичним, культурним, історичним, інтелектуальним та матеріальним цінностям, інформаційному і навколишньому середовищу, загроза державі, її конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності і недоторканності. Тенденція зростання ролі природи екологічних факторів у житті людства, поглиблене розуміння економічної проблем, які накопичилися в біосфері; необхідність подальшого пізнання та врахування при розробці стратегії безпечного розвитку суспільства еволюційних законів природи і суспільства; важливість вибору такої стратегії національного розвитку, за якої досягається гармонія екологічних, соціальних, економічних, політичних взаємовідносин та співвідношень; всебічне врахування не тільки культурно - історичних особливостей національного розвитку, а й основних реалій суперечливого, але в цілому взаємозалежного та цілісного світу; суперечливість, взаємозалежність та тенденції досить динамічних змін загальнолюдських, національних, класових, групових та особистісних інтересів (потреб). Для громадянина україни, і взагалі людини яка не кожного дня читає закони і не є фахівцем, термін національна безпека зазвичай пов язується із збройними силами, внутрішніми військами та іншими відповідними спецслужбами.

Усі органи державної влади разом із громадянами україни і громадськими організаціями згідно з відповідним законом мають створити безпечне середовище для життя і життєдіяльності кожного громадянина, суспільства і держави загалом, та надійно захищати від внутрішніх і зовнішніх загроз. Навпаки, намагаючись захистити себе від тих чи інших загроз, вони створили такі види та системи виробничих і технологічних потужностей, озброєнь і в такій кількості, що це стало однією з найбільших загроз для кожної людини.

Це дає змогу стверджувати, що безпеку можна розглядати як своєрідну інтегральну характеристику соціальної системи, яка залежить від багатьох параметрів і характеризує той чи інший її стан. Оскільки безпека є суспільною потребою, то головним принципом сталого розвитку суспільства має бути передусім суспільна злагода в питаннях щодо необхідності всебічного врахування визначених факторів. Тому розкол національної ідентичності на будь - яких напрямках неминуче призводить до відсутності національної злагоди щодо основних напрямків суспільно - політичних та суспільно - економічних реформ в українському суспільстві, і таким чином має розглядатися як значна загроза безпеці україни.

Зовнішня політика у сфері безпеки (визначення стратегічних пріоритетів політики безпеки, протидія зовнішнім загрозам, захист українських громадян та їхніх інтересів за кордоном); внутрішньополітичні процеси (визначення стратегії розвитку держави та контроль над її імплементацією, розвиток демократичних процесів, прав і свобод людини, механізмів громадського суспільства, контроль над ефективністю роботи органів виконавчої влади, зокрема у сфері безпеки, із запобіганням внутрішнім загрозам і конфліктам); функціонування, ефективність та рівень здатності військової організації україни та силових структур гарантувати стабільний і безпечний розвиток держави, свободи та права громадян в умовах симетричних і несиметричних загроз; подолання негативних тенденцій в економічному житті країни (корупція, фінансово - економічна криза, боргова залежність); кризові явища в екологічній сфері і безпека життєдіяльності. На її забезпечення повинні скеровуватись основні ресурси держави, повинні розроблюватись правові норми, які б підтримували безпеку, від цього буде залежати майбутня ситуація в державі. 2 конституційно - правові засади національної безпеки україни система нормативно - правового забезпечення національної безпеки являє собою сукупність законів і під законних нормативних актів, які створюють нормативно правове поле для функціонування системи національної безпеки і виконання нею свого призначення. Складність положення в забезпеченні національної безпеки збільшується не лише не достатньою ефективністю системи національної безпеки країни і разом з цим системи управління нею, а й відсутністю серйозної правової основи регулювання забезпечення національної безпеки, системного підходу до вирішення цієї проблеми з правової точки зору.

З іншого боку, відсутність правового підходу до здійснення реформи системи національної безпеки, і передусім системи забезпечення національної безпеки, потягло за собою стихію у законотворчій діяльності, подеколи внутрішню правову суперечність між законами, а звідси і надто слабку ступінь правозастосування. У зв язку з цим деякі складові національної безпеки виявилися недостатньо захищеними, передусім інформаційна і економічна, що завдає суттєвої шкоди державі і суспільству, дискредитує саму ідею сильної і незалежної держави і сподівання українського народу на заможність та процвітання. В конституції україни було створено базу для подальшого розвитку законодавства, одним з напрямків якого є розвиток законодавства про національну безпеку.

Концептуалізувати феномен національної безпеки як такої, визначивши її вихідні характеристики, параметри і чинники, загрози та небезпеки, параметри управлінських впливів; актуалізувати проблему побудови системи національної безпеки як найбільш ефективного засобу забезпечення національних інтересів; легітимізувати не тільки процес управління національної безпеки, але і функціонування самої системи забезпечення національної безпеки, яка має складатися із державної і недержавної підсистем забезпечення національної безпеки; активізувати діяльність уповноважених органів державної влади і недержавних структур в цьому напрямку; закласти фундамент для прогнозованої стабілізації геополітичної ситуації з метою максимальної реалізації українських національних інтересів; створити систему моніторингу для відстеження і своєчасної нейтралізації передумов, що створюють загрозу національним інтересам української нації; сприяти утворенню гнучкої системи контролюючих нормативно - правових актів, реалізація яких забезпечуватиме подальший розвиток україни.

Найбільш вдалим кроком у законодавчій сфері є прийняття 19 червня 2003 року закону україни про основи національної безпеки україни, в якому було зазначено про втрату чинності концепції (основи державної політики) національної безпеки україни від 16 січня 1997 року, котра в цілому достатньо повно визначала напрями державної політики у сфері забезпечення національної безпеки і впевнено можна говорити про те, що свого часу відіграла позитивну роль. Вона відкривала шлях до удосконалення і відпрацювання законів щодо регулювання суспільних відносин у конкретних сферах життєдіяльності, таким чином у принципі закладалися основи для відпрацювання уніфікованого підходу до правового забезпечення як окремих елементів національної безпеки так і в цілому.

В преамбулі даного закону зазначено, що цей закон відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 конституції україни визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. У статті 2 визначається правова основа національної безпеки, яку становлять конституція, цей та інші закони україни, міжнародні договори, згода на обов язковість яких надана верховною радою україни, а також видані на виконання законів інші нормативно - правові акти.

Президент україни; верховна рада україни; кабінет міністрів україни; рада національної безпеки і оборони україни; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; національний банк україни; суди загальної юрисдикції; прокуратура україни; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; збройні сили україни, служба безпеки україни, державна прикордонна служба україни та інші військові формування, утворені відповідно до законів україни; громадяни україни, об єднання громадян. У статті 11 зазначено, що контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно президентом україни, верховною радою україни, кабінетом міністрів україни, радою національної безпеки і оборони україни в межах їх повноважень, визначених конституцією і законами україни.

У статті 12 прикінцеві положення вказується, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування, а з набранням чинності цим законом втрачає чинність концепція (основи державної політики) національної безпеки україни, схвалена постановою верховної ради україни від 16 січня 1997 року (відомості верховної ради україни, 1997 р. Що ж до стратегія національної безпеки україни, то вона визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Головна мета стратегії - забезпечити такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток україни, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету української держави у сучасному світі. Тим більше, що на сьогодні майже відсутні серйозні розробки стосовно зазначених питань, і дане питання потребує більш детального розгляду, аніж проведення аналізу чинного закону україни про основи національної безпеки україни і стратегії національної безпеки україни.

Всебічне висвітлення теоретико - правових основ забезпечення безпеки україни як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, на мій погляд, вимагає розгляду теоретико - правових основ забезпечення національної безпеки та розвитку правової науки у галузі безпеки, а також правових основ та системи забезпечення державної безпеки україни.

Але нині цього недостатньо, тому що сучасний світ ставить перед нами нові загрози, з якими потрібно боротись саме в правовій площині, у цьому і полягає основна задача конституційно - правового забезпечення національної безпеки україни.

Висновок отже, складність положення в забезпеченні національної безпеки україни збільшується не лише не достатньою ефективністю системи національної безпеки країни і разом з цим системи управління нею, а й відсутністю серйозної правової основи регулювання забезпечення національної безпеки, системного підходу до вирішення цієї проблеми з правової точки зору.

Причина цього полягає у тому, що досі не визначені національні пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики, національні цілі і взагалі бажаний статус україни, а звідси є розпливчатими цілі і завдання реформування снб, кола учасників забезпечення національної безпеки, їх компетенції та принципів взаємодії. Проголошений курс на євроінтеграцію, вступ до нато лишається проектом, втім реальної правової бази в сфері національної безпеки для цього поки створено не достатньо. Для більш повного висвітлення глобальних викликів і загроз у сучасному світі та розуміння проблем забезпечення національної безпеки у сфері державної безпеки насамперед розглянемо процеси, пов язані з глобалізацією і кардинальними змінами у сфері безпеки, що відбувається у світі. Система цінностей західноєвропейського гуманізму є основним критерієм подій, які відбуваються у світі; народи, які населяють планету, становлять єдину систему; подальша інтеграція народів має ґрунтуватися на основі реалізації норм та цінностей концепції прав і свобод людини.

її автори в основу визначення загроз поклали принцип, згідно з яким будь - яка подія чи процес, що призводять до масової загибелі або зменшення шансів на виживання та послаблюють держави як базові елементи міжнародної системи, становлять загрозу міжнародній безпеці. Економічні і соціальні загрози, включаючи злидні, інфекційні загрози та екологічну деградацію; міждержавні конфлікти; внутрішні конфлікти, включаючи громадянську війну, геноцид та інші масові звірства; поширення і можливе застосування ядерної, радіологічної, хімічної та бактеріологічної зброї; тероризм; транснаціональну організовану злочинність. Перша група - проблеми попередження світової термоядерної війни, забезпечення безпеки людей, ліквідація економічної відсталості деяких країн, голоду, злиднів та не писемності; друга група - проблеми, що виникли унаслідок взаємодії суспільства і природи.

Це запобігання забрудненню довкілля, раціональне використання ресурсів планети, освоєння космосу та світового океану, розв язання проблеми продовольства; третя група - проблеми, що виникли у результаті відносин людини та суспільства. Це запобігання негативним наслідкам науково - технічної революції, що ведуть до біологічної деградації людини; проблема стрімкого зростання загальної чисельності населення світу (передусім за рахунок країн азії, африки і латинської америки); боротьба з поширенням алкоголізму і наркоманії; проблеми вдосконалення охорони здоров я та освіти.

Загрози конституційним правам і свободам людини і громад я нина, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню україни; загрози недержавному забезпеченню державної політики національної безпеки україни; загрози розвитку вітчизняної індустрії недержавного забезпечення національної безпеки, включаючи індустрію систем та засобів безпеки, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в її продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних ресурсів; загрози безпеці систем і засобів безпеки, як вже розгорнутих, так і таких, що створюються на території україни.

Водночас метою переоцінки й навмисного перебільшення окремих видів загроз найчастіше є збереження або захоплення влади, що врешті - решт підриває національну безпеки держави.

Діяльність іноземних політичних, економічних, військових розвідувальних, інформаційних, транснаціональних, і структур недержавної форми власності, що надають послуги у сфері безпеки, спрямована проти реалізації національних інтересів україни або послаблення можливостей щодо їх реалізації; прагнення ряду країн до домінування та ущемлення національних інтересів україни в світовому просторі, витиснення її із зовнішнього та внутрішнього ринку безпеки; загострення міжнародної конкуренції за володіння найсучаснішими технологіями і системами забезпечення безпеки; загострення енергетичних проблем; діяльність міжнародних терористських та інших екстремістських організацій; збільшення технологічного відриву розвинених країн світу і нарощування їх можливостей по протидії створенню конкурентоспроможних українських засобів і систем безпеки; діяльність космічних, повітряних, морських і наземних технічних та інших засобів (видів) розвідки іноземних держав; розроблення рядом країн стратегій війн малої інтенсивності у різних сферах життєдіяльності (інформаційних, технологічних, економічних тощо), які передбачають дестабілізацію державної і недержавної складових загальної системи забезпечення національної безпеки україни.

Критичний стан вітчизняних галузей виробництва; несприятлива криміногенна обстановка, яка супроводжується зрощуванням недержавних структур і кримінальних структур, отримання кримінальними структурами доступу до технологій протидії органам державної влади у їх викритті, посилення впливу організованої злочинності на життя суспільства, зрощування організованої злочинності і партійної номенклатури, зниження рівня захищеності законних інтересів громадян, суспільства і держави; утворення касти можновладців, котрі поставили себе вад законом; недостатня взаємодія державної і недержавної складових системи забезпечення національної безпеки по формуванню і реалізації єдиної державної політики національної безпеки україни; недостатня розробленість нормативно - правової бази, яка регулює суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки, а також недостатня практика правозастосування; недостатня розвиненість недержавної складової системи забезпечення національної безпеки; нерозвиненість демократичного цивільного контролю за діяльністю системи забезпечення національної безпеки україни; недостатня економічна могутність держави; зниження ефективності системи освіти і виховання, недостатня кількість кваліфікованих кадрів у галузі забезпечення національної безпеки; відсутність фахової національно безпекової освіти; недостатня активність підприємств недержавної форми власності, що надають послуги в сфері забезпечення національної безпеки щодо інформування суспільства і держави про свою діяльність, формуванні відкритих інформаційних ресурсів і розвитку системи доступу до неї громадян; відставання україни від розвинених країн за рівнем забезпеченості окремих складових національної безпеки.

Отже, дослідження факторів національної безпеки дає змогу зробити висновок про неможливість у сучасних умовах забезпечити національну безпеку україни ізольовано, розраховуючи лише на власні зусилля. Розробка адекватних і ефективних форм і методів реагування на нові виклики безпеки, насамперед глобальної, є спільною справою міжнародної співдружності. Природним у сучасних умовах є розгляд національної безпеки україни у тісному зв язку з розвитком загальних міжнародних процесів, пов язаних, передусім, з визначенням і протидією загрозам глобального характеру.

Нещодавно, а саме 25 березня цього року виповнюється 20 років з дня створення служби безпеки україни, яка протягом двадцяти років роботи ефективно виконує завдання щодо захисту національних інтересів країни, але кількість потенційних і реальних загроз безпеки не зменшується. Він зазначив, що кількість реальних і потенційних явищ та чинників, що становлять загрозу життєво важливим національним інтересам україни, не зменшується. Зокрема, він підкреслив, що не втрачають актуальності такі виклики безпеки держави, як розвідувально - підривна діяльність іноземних спецслужб, посягання на державний суверенітет і територіальну цілісність, передумови до поширення тероризму.

Глава сбу також зазначив, що особливу увагу спецслужба приділяє загрозам транснаціонального масштабу, таким як міжнародний наркотрафік, торгівля людьми, продаж радіоактивних та інших небезпечних речовин, які можуть бути використані у терористичних цілях, порушення міжнародних режимів нерозповсюдження зброї масового ураження і засобів доставки такої зброї. Він підкреслив, що аналіз статистичних даних свідчить про те, що збиток, якого завдає кіберзлочинність, сьогодні значно перевищує розмір збитків від традиційних видів злочинів. виключно політично вмотивована - насильницька, або така, що погрожує використанням насильства - призначена для того, щоб мати довготривалий психологічний вплив, не лише для знищення конкретної жертви чи об єкта - така, що проводиться організацією з ланцюжком управління, що розпізнається, або конспіративною сотовою структурою, чиї представники не носять уніформу та знаки розрізнення - така, що чиниться позадержавним угрупуванням. Цей закон ухвалено з метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження і обов язки органів виконавчої влади, об єднань громадян і організацій, посадових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок координації їх діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян у зв язку із участю у боротьбі з тероризмом. На сьогодні значно зріс та розширив свої межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок і боротьба з ним є пріоритетним завданням світової спільноти.

Під комп ютерним тероризмом (кібертероризмом) слід розуміти умисну, політично вмотивовану атаку на інформацію, яка обробляється комп ютером, комп ютерну систему і мережі, що створює небезпеку для життя і здоров я людей або настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були скоєні з метою порушення суспільної безпеки, залякування населення, провокації військового конфлікту.

Вона розповсюджується на всі види злочинів, учинених в інформаційно - телекомунікаційній сфері, де інформація, інформаційні ресурси, інформаційна техніка можуть бути предметом (метою) злочинних посягань, середовищем, в якому скоюються правопорушення, і засобом чи знаряддям злочину.

Активісти вказують, що дискримінація віл інфікованих не лише порушує їхні людські права, але й змушує людей замовчувати хворобу, а це може сприяти її поширенню. Але останніми десятиріччями суто екологічні проблеми, зважаючи на їхню масштабність і важливість, змусили розглядати екологічну безпеку як одну із важливіших складових міжнародної, європейської та національної безпеки окремої країни.

Хоча я впевнений, що на якомусь етапі техногенні катастрофи, завдання протидії тероризму, нелегальній міграції, наркоторгівлі й організованій злочинності, а також небезпека різного роду збройних конфліктів вирівняють сприйняття загроз. Глобальний характер розвитку деструктивних явищ, і особливо загроза консолідації національних і міжнародних злочинних угруповань, об єднання кримінальної злочинності з націоналістичними й екстремістськими угрупованнями, приведуть до необхідності об єднання зусиль багатьох країн світу.

Висновок якщо підвести підсумки по розділу, то щоб забезпечити національну безпеку україни, потрібна всебічна оцінка загроз і небезпек, національної уразливості, ідентифікація критичної інфраструктури.

У процесі забезпечення національної безпеки важливо розуміти характер, природу, сутність і зміст загроз та небезпек, вміти своєчасно ідентифікувати джерело загрози.

Усе це уможливлюється із розробленням і прийняттям концепції національної безпеки україни як керівного документу для усіх законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини в сфері забезпечення національної безпеки.

Якщо поняття національної безпеки виражає стан захищеності держави, її громадян від різних загроз, то поняття національних інтересів — зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства й держави на конкретно - історичному етапі розвитку.

• державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи україни; • сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; • інтеграція україни в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в європейському союзі та в організації північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.

• загрози конституційним правам і свободам людини і громадянина, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню україни; • загрози розвитку вітчизняної індустрії недержавного забезпечення національної безпеки, у тому числі індустрію систем і засобів безпеки, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в її продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних ресурсів; також до загроз віднесено діяльність на території україни незаконних збройних формувань, яка спрямована на залякування населення та порушення функціонування органів державної влади.

Воєнна доктрина україни (вод), яка визначає державну політику україни у сфері оборони, є складовою частиною концепції національної безпеки та становить сукупність основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Традиційно їх вважають головним інструментом державної політики в системі національної безпеки україни, який призначений для захисту країни від ризиків та загроз у воєнній сфері. Роль збройних сил пов язують не тільки з проблемою безпосереднього збройного захисту держави, а й з проблемою формування та підтримання її іміджу як члена міжнародного співтовариства держав. Стан і можливості зсу — це фактор, що є чинним за будь - яких міжнародних обставин, навіть в умовах стабільного миру та відсутності воєнно - політичних загроз національним інтересам нашої держави.

Саме тому розвиток державного механізму україни в політичних, економічних, соціальних аспектах має супроводжуватися та підкріплюватися адекватним розвитком вод, і перш за все — її збройних сил, які призначені гарантувати державний суверенітет, територіальну цілісність та забезпечувати надійний захист національних інтересів від воєнних загроз. Співробітництво міністерства оборони (мо) україни з військовими відомствами інших країн є важливою складовою міжнародного співробітництва держави і має особливе значення для зміцнення національної безпеки й оборони нашої країни та розвитку зсу.

• зміцненні воєнно - політичної і воєнної безпеки, стабільності в європейському регіоні та у світі в цілому, сприянні реалізації стратегії держави щодо входження до євроатлантичних та європейських структур безпеки; • досягненні відповідності зсу сучасним вимогам, забезпеченні їх спроможності виконувати спільно з підрозділами збройних сил інших держав завдання, що відповідають інтересам національної безпеки та міжнародним зобов’язанням україни; мо україни здійснює міжнародне співробітництво на двосторонній, багатосторонній основі (іл. Варто зазначити, що курс на європейську інтеграцію надає можливість залучитися до розбудови нової загальноєвропейської системи безпеки та утвердити себе як впливову державу через збільшення внеску в регіональну й глобальну системи безпеки.

Двостороннє співробітництво здійснювали з оборонними та військовими відомствами багатьох країн, при цьому пріоритетним був розвиток співробітництва зі стратегічними державами - партнерами україни та країнами - сусідами.

Виконання заходів багатостороннього співробітництва пов’язано з тим, що переважна більшість з них мають практичну спрямованість та потребують концентрації сил і ресурсів зсу.

Основну увагу в питаннях співробітництва мо україни зі структурами європейського союзу зосереджено на продовженні плідного діалогу в сфері спільної зовнішньої політики та безпеки, що надає україні можливість залучитися до розбудови нової загальноєвропейської системи безпеки та утвердити себе як впливову державу через збільшення внеску в регіональну і глобальну системи безпеки.

Водночас, це дає україні змогу зменшити власний воєнний потенціал до рівня, який є достатнім для попередження кризових ситуацій, а у разі виникнення воєнного конфлікту — для його блокування та припинення в рамках колективної оборони.

В умовах загарбання росією криму та війни на сході у країни інтереси національної безпеки й оборони україни вимагають суттєвого поглиблення стосунків з організацією північноатлантичного договору (нато). Зокрема і через модернізацію зсу та набуття ними здатності до ефективних дій у складі коаліційних військових угруповань, створених для збереження міжнародної безпеки.

Статус великої регіональної держави із значним потенціалом надає україні широкі можливості щодо активної реалізації власних інтересів у чорноморському регіоні. Розбудова системи чорноморського співробітництва цілком відповідає національним інтересам нашої держави і є одним з важливих механізмів включення країн південно - східної європи до процесів загальноєвропейської інтеграції. Починаючи з 1992 р у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки взяло участь понад 42 000 українських військовослужбовців, з яких 54 загинуло і понад 100 зазнали поранень. Послідовно нарощуючи свій внесок у превентивну миротворчу діяльність, україна сприяє створенню навколо своїх кордонів стабільної, сприятливої обстановки, зміцнює свій авторитет і підвищує свою роль не лише на європейському континенті, а й у світі. Горіцький, заступник директора з наукової роботи всеукраїнського науково - дослідного інституту цивільного аазшсту населення і терито рій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, кандидат технічних наук, професор л. Художнє оформлення, 2006 і8вм 966 - 7091 - 57 - 0 від авторів захист вітчизни, незалежності і територіальної цілісності україни є священним обов язком кожного її громадянина. В них розгляда - ються теми, що, згідно із затвердженою міністерством освіти і науки україни програмою, вивчаються як окремо юнаками, так і дівчатами і тими юнаками, що не вивча - ють основи військової справи за станом здоров я або релігійними поглядами.

і надання першої допомоги при кровотечах, пораненнях, переломах і вивихах, опіках і відмороженнях, утоплен - ні, ураженні електричним струмом, отруєннях тощо. Вступ національна безпека держави кожна держава повинна мати свою армію, що захища - тиме її інтереси тоді, коли дипломатичні методи виявлять - ся безсилими.

Хоч нині не існує безпосередньої загрози війни для нашої країни, але не поодинокими є воєнні конфлікти, терористичні акти, зберігається напру - женість у різних куточках земної кулі. Національна безпека держави залежить не лише від боєздатності її збройних сил, а й від діяльності інших вій - ськових формувань, покликаних забезпечувати належний громадський порядок, не допускати на своїй території зброй - них конфліктів, боротися з тероризмом, а також захищати насапення в надзвичайних ситуаціях в мирний і воєнний час. «захист суверенітету і територіальної цілісності україни, за - безпечення її економічної та інформаційної безпеки е найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні сили україни та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного 5 3. Держава забезпечує соціальний захист громадян україни, які перебувають на службі у збройних силах україни та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Розвиток національних збройних сил та інших військових формувань політичний, економічний і духовний розквіт україни неможливий без гарантування її державного сувереніте - ту, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Княжа доба, козаччина, спроба створення національної армії українською народною республікою в 1917 - 1920 рр героїчна боротьба з фашизмом, розбудова збройних сил незалежної україни.

Набутий досвід, вивчення й узагаль - нення теорії й практики військового будівництва стали ос - новою для розробки державної програми будівництва та розвитку збройних сил до 2005 р затвердженої прези - дентом україни 20 січня 1997 р. інші військові формування україни — це прикор - донні й внутрішні війська та формування міністерства з питань надзвичайних ситуацій, завданням яких є охорона кордонів, забезпечення громадського порядку, запобіган - ня терористичним актам і збройним конфліктам, а також захист населення в надзвичайних ситуаціях у мирний і воєнний час, ліквідація наслідків різних катастроф. Це нелегкий, але дуже важ - ливий і необхідний для суспільства вид діяльності; що характеризується складністю, високою напруженістю, динамічністю, суворою регламентацією, специфічністю спілкування. Го - товність до служби в армії, що формується у навчально - виховному процесі, залежить від зусиль держави, сім ї, громадських організацій і від самого юнака, його свідо - мості, активності, наполегливості. Кожний юнак повинен добре розуміти, які саме знання та навички, якості та властивості характеру потрібні воїнові на початковому етапі військової служби.

Вивчаються загальні обов язки рядового, обов язки днювального і чатового, правила пово - дження перед шикуванням і в строю, дії в наступі й обо - роні, матеріальна частина малокаліберної (пневматичної) гвинтівки й автомата калашникова, правила і прийоми стрільби і метання гранат та ін. Дії та основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях; способи індивідуального та колективного захисту від уражальної дії ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї; рятувальні та інші невідкладні заходи, спрямовані на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій та ін. Правила надання першої допомоги при різноманітних травмах, ушкодженнях, ранах, крово - течах, отруєннях тощо; основи оживлення і транспор - тування потерпілих; правила накладання пов язок та ін. На заняттях сто - сунки між учнями і викладачем, а також учнів між собою підтримуються на зразок стосунків між військовослуж - бовцями збройних сил україни.

Військово - історичні, правові та політичні основи захисту вітчизни призначення збройних сил та інших військових формувань україни відродження національних збройних сил розпоча - лося після прийняття 6 грудня 1991 р. Воєнна доктрина — це сукупність керівних прин - ципів, воєнно - політичних, воєнно - стратегічних, воєнно - економічних і військово - технічних поглядів на забезпе - чення воєнної безпеки держави.

Стратегічним завдан - ням україни в галузі оборони є захист її державного суве - ренітету і політичної незалежності, збереження терито - ріальної цілісності та недоторканності кордонів. Воєнна доктрина виходить із того, що державний кордон україни із суміжними державами є остаточно встановленим, а сама україна не висуває територіальних претензій до жодної держави і не визнає жодних тери - торіальних претензій до себе.

Використання збройних сил можливе лише в разі збройної агресії, посягань на те - риторіальну цілісність україни, а також при виконанні україною своїх міжнародних зобов язань. Захист її життя, інтересів, створення необхідних умов у армії для розвитку, подальшого вдосконалення особистості € найголовнішим, принцип верховенства закону, згідно з яким вико - нання конституції і законів україни, статутів збройних сил україни та наказів командирів є обов язком кожного 10 військовослужбовця. Зарахування на кадрову військову службу (за ко - нтрактом) проводиться лише на добровільній основі, коли громадяни (у тому числі жінки) виявляють бажання укласти відповідну угоду.

Попередження про військові навчання і маневри, по - відомлення про зміни у військовому керівництві та ін згідно з міжнародними угодами мажуть висвітлюватись у засобах масової інформації. У цьому разі командувачу св будуть підпорядковані при - кордонні (пв) й внутрішні (вв) війська і формування міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи.

Ракетні війська та артилерія — це з єднання опера - тивно - тактичних і тактичних ракет; з єднання і частини гарматної, гаубичної реактивної і протитанкової артиле - рії; підрозділи мінометів і протитанкових ракет; частини артилерійської розвідки.

Вони оснащені досконалими гарматами, протитанковими ракетами і реактивними уста - новками, могутніми високоточними бойовими зарядами, що мають велику дальність і точність стрільби.

З єднання і підрозділи аеромобільних військ (амв, в минулому пдв — повітряно - десантні війська) покликані виконувати завдання в тилу противника (повітряними десантами різного складу і призначення). На їх озброєнні — десантні машини, самохідні артилерійські установки, бронетранспортери, протитанкові і зенітні засоби, ефек - тивне автоматичне озброєння. Мал, з, т - 84 армійська авіація ввійшла до складу сухопутних військ україни з 1 липня 1994 р, і за відносно короткий строк перетворилась на один - з основних і перспективних засобів збройної боротьби, призначених для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою (операції). Досвід військових конфліктів, тактичних і командно - штабних навчань, а також наукові дослідження свідчать, 14 що на сучасному етапі розвитку засобів збройної боротьби найбільш характерними завданнями армійської авіації будуть. — знищення об єктів противника на передньому краї і в тактичній глибині дід час авіаційної підтримки загальновійськових частин (з єднань), при цьому бороть - ба з броньованими цілями та протитанковими засобами противника е пріоритетною; — знищення вертольотів противника в повітрі та міс цях їх базування, блокування та знищення аеромобіль - них підрозділів противника в місцях їх висадки, а також виконання інших завдань. Повітряні сили (пс), озброєні найсучаснішою авіаційною і ракетно - артілерійською технікою, е великою силою, що, за відсутності в нашій країні ядерної зброї, здатна стримати агресора і завдати йому удару у відповідь. Розгром з повітря ракетно - ядер - них, авіаційних, сухопутних і морських об єктів і угру - повань противника; підрив його військово - економічного потенціалу; дезорганізація державного і - військового уп - равління противника; порушення роботи.

Основною вогневою силою системи протиповітряної оборони держави є зенітно - ракетні війська, які мають завдання знищувати будь - які засоби повітряного нападу — стратегічну й винищувальну авіацію, крилаті ракети, безпілотні літальні апарати — в межах зон ураження. Геополітичне положення незалежної української держави характеризується наявністю морських кордонів протяжністю майже 1 600 км уздовж узбережжя чорного та азовського морів. У мирний час — це підтримка сприятливого опера - тивного режиму в зоні відповідальності флоту, участь у миротворчих операціях, у сучасних навчаннях із флотами інших держав, в охороні районів діяльності риболовець - кого і торгового флотів україни, судноплавства, в бо - ротьбі з терористами на морі. У воєнний час основні завдання вмс — відбиття на - паду авіації з морського напрямку, знищення ударних підводних човнів і надводних кораблів, оборона місць дис - локації флоту і десантно - доступних районів та ділянок уз - бережжя, допомога сухопутним військам на приморсько - му напрямку, участь у протидесантних операціях, висад - ка тактичних десантів за планами флоту та ін. — надводні сили (ударні, протичовнові, десантні, протимінні); — підводні сили (багатоцільові дизельні підводні човни); — морська авіація; — берегові ракетно - артилерійські війська; — морська піхота. Програма розбудови вмс україни в рамках чинного документа про розбудову і розвиток збройних сил укра - їни на найближчі роки передбачає повністю визначитись з бойовим ядром військово - морських сил. Кораблі і підводні човни об єднуються в бригади (ди - візіони), що входять до складу військово - морських районів (південного і східного об єднань), у зону дії яких вхо - дять також акваторія азовського моря і дельта дунаю. Спеціальні війська — військові частини і підрозділи, призначені для виконання спеціальних завдань по забез - печенню бойової і повсякденної діяльності збройних сил. Війська зв язку, ін - женерні війська, війська радіаційного, хімічного, біоло - гічного захисту (рхбз), війська радіоелектронної боротьби (реб), розвідувальні підрозділи та залізничні війська. Війська зв язку призначені для встановлення і під - тримки стійкого зв язку, який забезпечує безперервне управління військами, і входять до складу всіх видів і родів військ зсу.

Особовий склад військ зв язку здатний у досить короткі строки розгортати мобільну мережу зв яз - ку, яка складається з польових кабельних, радіорелей - них, тропосферних ліній і апаратури ущільнення, ліній радіо - і космічного зв язку.

Ці війська призначені для інженер - ного забезпечення бойових дій, тому вимагають спеціаль - ної підготовки особового складу, використання різної техніки та інженерних боєприпасів. Проте і в мирний час вони завжди на варті, виконуючи бойові завдання по знешкодженню вибухонебезпечних предметів та надаю - чи іншу допомогу мирному населенню. Війська радіаційного, хімічного і біологічного захисту (рхбз) створено на базі хімічних військ колишнього срср для ліквідації наслідків можливих аварій на атомних електростанціях, підприємствах хімічної промисловості, залізничному і водному транспорті, а також наслідків за - стосування хімічної та бактеріологічної зброї. Топографічна служба діє відповідно до потреб збройних сил в топографічно - геодезичній інформації з урахуванням воєнної доктрини україни та аналізу сучасного стану то - погеофізичного забезпечення території нашої держави і суміжних держав. Залізничні війська служать для транспортного забез - печення бойових дій збройних сил, тимчасової експлуа - тації наявних залізничних колій та будівництва нових. Тил збройних сил — це сили і засоби, призначені для тилового забезпечення військ матеріальними та фінансовими ресурсами, здійснення військових переве - зень усіх видів, відновлення військової техніки і майна, створення умов для базування авіації і сил флоту, розв язання квартирно - експлуатаційних питань та ін. Керівництво збройними силами україни загальне керівництво збройними силами україни зді - йснює президент україни як головнокомандувач і голова ради національної безпеки і оборони україни.

Відповідно до статті 106 конституції україни, президент призначає на посади і звільняє з посад вище командування збройних сил та інших військових формувань; здійснює керівниц - тво у сферах національної безпеки і оборони; очолює раду національної безпеки і оборони україни, яка є коорди - наційним і контролюючим органом з питань національ - ної безпеки і оборони при президентові; вносить до вер - ховної ради україни подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання збройних 18 сил держави в разі збройної агресії проти україни; при - своює вищі військові звання генералів та адміралів. Верховна рада україни як законодавчий орган держави оголошує, за поданням президента україни, стан війни та укладення миру; схвалює рішення президента про вико - ристання збройних сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти україни; затверджує загальну структуру і чисельність та визначає функції збройних сил та інших військових формувань україни; схвалює рішен - ня про участь в миротворчих операціях на території інших держав (ст. Безпосереднє керівництво збройними силами укра - їни здійснює міністерство оборони як орган державного управління, що несе повну відповідальність за розвиток армії і флоту, виконання завдань оборони.

Міністерство оборони україни оцінює воєнно - політичну обстановку, визначає ступінь воєнної загрози, визначає чисельність, склад видів і родів військ, контролює виконання чинного законодавства з питань військової служби та ін. Видами, родами збройних сил україни, військовими об єднаннями, з єднаннями, частинами, кораблями, під - розділами керують командувачі та командири різних ступенів. Вони, згідно зі своїм статусом, функціями, повно - важеннями та обов язками, покладеними на них відповідни - ми постановами і статутами, здійснюють керівництво опера - тивно - тактичною і морально - психологічною підготовкою військ і несуть повну відповідальність за оборонну го - товність і результати дій у воєнний час. Законодавство про військову службу україна як незалежна правова європейська держава активно працює над вдосконаленням та розробкою нових законів, що визначають норми, правила діяльності, поведін - ки громадян, регулюють соціальні відносини, забезпечують нормальне функціонування та розвиток суспільства. З метою забезпечення нормальної життєдіяльності збройних сил, зміцнення законності, гарантування прав і свобод військовослужбовців в україні створено систему законодавства з питань військової служби, військове за - конодавство є невід ємною частиною національного права. Згідно з основним законом — конституцією україни, що є державно - правовою основою військового законодав - ства, воїни збройних сил користуються всією повнотою 19 10. Обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування; створювати свої громадські об єднання відповідно до законодавства україни тощо. Проте їм заборонено бути членами політичних партій чи організацій, брати участь у страйках, оскільки армія і флот згідно із чинним законодавством перебувають поза політикою. Воїни збройних сил та інших військових формувань україни мають також право оскаржити в суді незаконні дії командирів, військових посадових осіб і органів управління в порядку, передбаченому статутами зсу.

Військовослужбовці можуть сповідувати будь - яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні обряди, відкрито висловлювати свої релігійні або атеїс - тичні переконання. Арештувати військовослужбовця можна лише на підставі судового рішення, або із санкції проку - рора чи за наказом командира, або в разі дисциплінар - ного арешту в порядку, передбаченому дисциплінарним статутом збройних сил україни.

Допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово - технічних спеціальностей, підготовку до вступу у військові навчальні заклади, військову підготовку сту - дентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально - оздоровчу роботу, підвищення рівня загальноосвітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання. Юнаки, які не пройшли відповідної допризовної під - готовки у навчальних закладах, повинні перед призовом в армію обов язково пройти відповідну допризовну підго - товку з відривом від виробництва. Підготовка призовників, які досягли 17 - річного віку, з військово - технічних спеціальностей проводиться в нав - чальних організаціях товариства сприяння обороні україни (тсоу) і в закладах професійно - технічної освіти.

Строкова військова служба на строкову військову службу в мирний час призива - ються громадяни україни чоловічої статі, які придатні до неї за станом здоров я та віком і яким виповнилося 18 років. Громадя - ни призовного віку, які не пройшли строкової військової служби і без законних підстав не перебувають па військо - вому обліку, а також призовники, які тимчасово виїхали з постійного місця проживання в іншу місцевість і не ста - ли там на військовий облік, зобов язані прибути до військового комісаріату в семиденний строк після опублікування указу президента. Зміна місця військового обліку призовниками, які досягли 18 - річного віку, допускається лише до опубліку - вання указу президента україни про черговий призов за винятком тих, які переведені на роботу або зараховані на навчання, направлені за розподілом після закінчення на - вчального закладу з іншу місцевість, переїхали на нове місце проживання. Поважними причинами (вони мають бути підтверджені відповідними документами) неприбуття громадянина до призовної дільниці у строки, встановлені військкоматом, визнаються. Призовні комісії, що утворені для проведення призову громадян на строкову військову службу, організують ме - дичний огляд призовників; приймають рішення про призов на строкову військову та альтернативну службу і призна - чення призовників для використання на службі; надають відстрочку або звільнення від призову; направляють призов - ників, які виявили бажання, у військові навчальні заклади для складання вступних іспитів або відмовляють їм у цьому за станом здоров я, у зв язку з недостатнім загаль - ноосвітнім рівнем підготовки чи моральними якостями; ухвалюють рішення про направлення до слідчих органів матеріалів на призовників, які ухиляються від призову на строкову військову службу, відстрочка від призову на строкову військову службу може надаватися. За сімейними обставинами, за станом здоров я, для продовження навчання, у зв язку з депу - татською діяльністю та в інших випадках відповідно до чинного законодавства. Для солдатів і сержантів строкової служби — 22 12 місяців; для матросів і старшин строкової служби — 18 місяців; для військовослужбовців із вищою освітою — 9 місяців; для сержантів і старшин, солдатів і матросів за контрактом — не менше 3 років. Призовники, які ухиляються від призову і не з явля - ються за повісткою до військкомату для відправки на військову службу, несуть відповідальність згідно з чішгшм законодавством. Військовослужбовцю строкової служби, який самовільно залишив місце служби або без поважних причин не з явився до місця службн в строк, зазначений у припис - ному свідоцтві, час його відсутності у військовій частині не зараховується до строку служби.

Вій - ськова служба на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів; військова служба жінок за контрактом; військова служба курсантів військових на - вчальних закладів і студентів військових кафедр вищих цивільних навчальних закладів. — приймаються громадяни україни віком 19 - 40 ро ків після проходження строкової військової служби; - вища, повна загальна середня освіта або професія, споріднена з військовою; — відповідний рівень фізичної підготовки; — придатність до військової служби за станом здоров я; •— для жінок — відсутність дітей дошкільного віку.

Альтернативна (невійськова) служба якщо громадяни україни мають істинні релігійні переконання і належать до таких діючих згідно із зако - нодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та військової служби, то вони мають право на альтернативну службу.

На альтерна - тивну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу, але особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, і докумен - тально або іншим чином підтвердили істинність своїх переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. Трудові відносини під час проходження альтернативної служби здійснюються на підставі письмового строкового трудового договору і регулюються законодавством про працю, за винятками, передбаченими законом україни від 18 лютого 1999 р. Рішення про проходження альтернативної служби приймається спеціальними комісіями; забезпечення відповідною роботою покладається на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.

Строк альтернативної служби становить двадцять сім місяців, а для осіб, які мають повну вищу освіту з ос - вітньо - кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра, — вісімнадцять місяців, тобто значно перевищує строк військової служби.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їхніх сімей військовослужбовцям і членам їхніх сімей держава забезпечує соціальний і правовий захист, надає цілий ряд пільг. За військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах, орга - нізаціях, незалежно від форм власності, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлашту - вання їх у тримісячний строк на тому самому підприєм - стві (в організації) на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу.

Вони корис - туються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі під час скорочення чисельності або штату працівників у зв язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звіль - нення з військової служби.

Воїни строкової служби, сім ї яких втратили годуваль - ника (батька, матір, сестру, брата, дружину) і не мають інших працездатних членів сім ї, звільняються з військової служби достроково. Члени сімей військовослужбовців мають переважне право на прийняття на роботу і на залишення на роботі під час скорочення чисельності або штату працівників, а також на влаштування їхніх дітей у дошкільні заклади.

Держава гарантує військо - вослужбовцям матеріальне та інше забезпечення в розмі - рах, що стимулюють зацікавленість громадян україни у військовій службі. Військовослужбовці забезпечуються безплат - ною кваліфікованою медичною допомогою у військово - медичних закладах або лікувально - профілактичних закладах міністерства охорони здоров я україни.

Військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок бойових дій, а також учасники бойових дій прирівню - ються у правах до інвалідів та учасників великої вітчиз - няної війни.

Лікувально - оздоровча робота з юнаками перед призовом в армію проводиться за місцем проживання, навчання або роботи органами та закладами охорони здоров я. Особи, призвані на строкову військову службу в період навчання, при звільненні зара - ховуються для продовження навчання до того самого нав - чального закладу, де вони навчалися до призову.

Військовослужбовці строкової служби звільняються від прибуткового оподаткування з усіх видів грошового забез - печення, яке вони одержують у своїй військовій частиш, а військові - будівельники — з отримуваної ними заробітної плати.

Військовослужбовці строкової служби користуються правом безплатного проїзду міським пасажирським транспортом (всіма видами, за винятком таксі), авто - мобільним транспортом загального користування у сіль - ській місцевості, залізничним і водним транспортом при - міського сполучення, автобусами приміських сполучень. Останнім часом у зв язку з початком переходу на військову службу за контрактом передбачається подальше поліпшення соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей. Міжнародне військове співробітництво останніми роками активно розвивається міжнародне військове співробітництво країн з метою вдосконалення військової майстерності та обміну досвідом, а також участі в миротворчих місіях оон, які здійснюються на основі міжнародного права і спрямовані на боротьбу з міжнародним тероризмом, залагодження міжетнічних збройних конфліктів, що дедалі частіше спричиняють численні людські жертви і біди.

) міжнародне право — це сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими учасниками (суб єк - тами) міжнародного співтовариства. Утвер - дження мирного співіснування як універсального принци - пу міждержавних відносин, забезпечення рівної безпеки для всіх держав, створення діючих гарантій безпеки у вій - ськовій, політичній, економічній і гуманітарній сферах, недопущення гонки озброєнь у космосі, припинення всіх випробувань ядерної зброї і повна її ліквідація; безумовна повага до суверенних прав кожного народу і прав людини; справедливе політичне врегулювання міжнародних криз і регіональних конфліктів; зміцнення довіри між держава - ми; вироблення ефективних методів запобігання міжна - родному тероризму; викорінювання геноциду, апартеїду і проповіді фашизму, заборона пропаганди війни; виклю - чення з міжнародної практики усіх форм дискримінації, відмова від економічних блокад і санкцій (без рекомен - дацій світового співтовариства), дотримання міжнародних договорів; встановлення порядку, що забезпечує рівну економічну безпеку всіх держав. Міжнародне гуманітарне право — це сукупність між - народних конвенційних і звичайних норм, що визначають правила ведення війни, а також закони, які регулюють відносини між воюючими державами.

Воно покликане за - безпечувати гуманізацію засобів і методів ведення бойо - вих дій, зобов язує сторони гуманно і з повагою ставитися до цивільного населення та захопленого противника. Відмову від війни і застосування сили чи погро - зи силою як засобу розв язання спірних питань і вирішення їх шляхом переговорів; невтручання у внутрішні справи і врахування законних інтересів одна одної; право народів здійснювати вільний соціально - політичний вибір; повагу до суверенітету держав; співробітництво на основі повної рівноправності і взаємної вигоди; сумлінне виконання міжнародних договорів і зобов язань. Україна як правова, цивілізована держава, поважаючи і дотримуючись принципів і норм міжнародного права, бере активну участь у міжнародному військовому співро - 28 бітництві. Останніми роками військовослужбовці збройних сил та інших військових формувань україни брали участь у миротворчих місіях оон у сенегалі, районі косово, іраку, лівії, сьєрра - леоне, кот - д івуарі. Як зазначалось вище, рішення про використання ук - раїнських збройних формувань у складі миротворчих сил оон ухвалює президент україни як головнокомандувач збройних сил після того, як верховна рада дає на це згоду.

Військові інженери відповідають за утримання у високій бойовій готовності військової техніки і зброї, апаратури, приладів, за їх якісне обслуговування та пра - вильну експлуатацію, навчання молодших військових спеціалістів, воїнів. Управління кадрової політики та виховної роботи збройних сил і військових формувань україни займа - ються навчанням, військовою освітою, гуманітарною підготовкою, вихованням особового складу, організацією відпочинку й дозвілля військовослужбовців, наданням їм психологічної та юридичної допомоги, консультацій з різноманітних питань військової служби.

Сьогодні в україні створено єдину систему військової освіти, інтегровану з державною освітою, що реалізує ступеневу систему навчання від початкової військової підготовки до оперативно - стратегічного рівня. Рівень вій - ськової освіти дає змогу фахівцям більшості військових спеціальностей після звільнення із збройних сил та інших військових формувань працювати в різних галузях народного господарства. Для ефективного вирішення завдання встановлення джерел безпеки особистості, суспільства і держави необхідно розкрити систему показників та індикаторів, що відображають стан національної безпеки за різними напрямками громадської. Показники - це кількісні та якісні характеристики стану, тенденцій і напрямків розвитку соціального об єкта, що застосовуються в управлінні і плануванні оцінки відповідності реально сформованого положення справ в суспільстві науково обгрунтованим вимогам. Показники, фіксуючи всілякі факти і явища, що відображають діяльність досліджуваного об єкта, одночасно повинні допомагати аналізувати її з позицій історизму та наявності подальших перспектив. Для національної безпеки показником слід вважати кількісні та якісні характеристики стану соціального суб єкта в різних сферах діяльності, що відображають реально стан справ щодо забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави.

Економічним показником стану національної безпеки може бути здатність держави виробляти конкурентоспроможну продукцію і забезпечувати державні структури озброєнням і бойовою технікою, яка відповідає за своїми тактікотехніческім характеристикам озброєння противника. Політичну нестабільність, загострення політичної боротьби між різними партіями за владу; політичний екстремізм; збільшення несанкціонованих масових виступів громадян, спроб сусідніх держав втрутитися у внутрішні справи нашої країни і т. Низька заробітна плата, зниження рівня життя населення, значне розшарування громадян на багатих і бідних (доцільний коефіцієнт), збільшення рівня інфляції і т. З моменту виникнення загрози в процесі свого розвитку вона проходить певні стадії від прихованого характеру до періоду загострення, коли потрібно застосовувати засоби для її усунення. На різних стадіях існують відповідні ступеня напруженості (стабільний, нестійкий і критичний рівень національної безпеки), що характеризуються певними показниками і індикаторами.